49

1.Етика- це галузь філософського знання, практична філософія.

Етика - це теорія моралі. Предметом вивчення етики є мораль, моральна поведінка, моральні стосунки в суспільстві. Функції моралі: регулятивна;

світоглядна; виховна; комунікативна. Етика має такі завдання: 1) описувати

мораль; 2) Пояснювати мораль; 3) Навчати моралі.Етика

нормативна наука. В основі етики лежать моральні норми.

2. Особливості функціонування моралі

Мораль являє собою досить складне явище у повсякденному житті, під мораллю розуміють сукупність правил, норм поведінки. Специфіка морального життя, його необхідність як

самостійної "сутнісної сили" роду людського, "розчинність" у всіх інших відносинах людей, універсальний характер моральних приписів породжують значні труднощі для визначення моралі. Передусім мораль - це один з видів регуляції суспільного життя. Основна функція моралі - це функція регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків. За способом свого буття мораль - система норм, принципів, ідеалів, уявлень про цінності, якими керуються люди у своїй реальній поведінці. Мораль завжди оцінює вчинки і наміри людей, їх думки і мотиви, але лише тоді, коли виникає потреба оцінювати їх саме як добрі або злі, справедливі чи несправедливі. Отже, у моральному житті мають бути певні орієнтири - вищі цінності, які б направляли, орієнтували людину і суспільство в цілому, слугували б своєрідним компасом у повсякденному житті. Добро, любов, гідність, справедливість - саме ці моральні цінності слугують орієнтирами поведінки і свідомості, протистоять егоїзму, своєкорисливості.

Особливістю моралі є те, що її приписи мають універсальний характер і охоплюють всі сфери людського життя.

3. Етика в системі гуманітарних дисциплін. Історія етичних учень.

Сформувалась етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами – онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

Як наука про належне етика перебуває у взаємозв’язках із футурологією – наукою про майбутнє людства. Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством та іншими науками, які досліджують буття людини. Проте координувати дослідження моралі може тільки етика.

У царині етичного знання особлива роль належить історії етики, оскільки вона майже цілком насичує його собою. Будь-яка сучасна теорія моралі так чи інакше вбирає в себе світовий досвід етичних міркувань, причому ступінь її універсальності (чи претензій на універсальність) залежить від обширу охоплення досліджуваної спадщини.

Специфіку етичного знання пов’язано, зокрема, з тим, що його минуле завжди залишається актуальним, жодний прояв не піддається остаточному забуттю, зберігаючи потенційну готовність до відтворення та використання в подальшій реальності як фахівцями-професіоналами, так і пересічними людьми.

4. Методологічні орієнтири в історико-етичному дослідженні.

В етиці існують такі методологічні орієнтири: 1) Ідеалістичні: об’єктивно(релігійні підходи) суб’єктивно (мораль створюється самою особистістю). 2). Натуралістичні підходи (мораль виходить з природи людини). 3) Соціальні (мораль формується в суспільстві).

6. Природа моралі: основні підходи до вирішення проблеми

Визнавши природний характер моралі, слід з'ясувати, духовним чи матеріальним феноменом вона є. Однозначної відповіді на це питання теж немає. До сфери моралі належать як духовні явища (мораль часто називають формою суспільної свідомості), так і матеріальні — моральність. Існують аргументи і на користь іншої точки зору, згідно з якою жоден вияв свідомості не набуває статусу морального феномену, поки не реалізується у відповідних вчинках, діяльності людей. Тому мораль можна і доцільно розглядати як органічну єдність духовного і матеріального начал, як одну із форм духовно-практичного освоєння людиною дійсності.

Етичні концепції, в яких визнається природний характер моралі, називають натуралістичними. До них відносять насамперед антропологічні (ті, що прагнуть обґрунтувати мораль, виходячи з вічної і незмінної природи людини) концепції. А погляди, за якими мораль має соціальну природу, називають соціально-історичними (вони теж є природними, тобто ненадприродними). Концепції, які визнають джерелом моралі надприродне начало, вважають креаціоністськими (лат. creatio — творення). Такими є різноманітні релігійні концепції етики, в яких джерелом моралі вважається Бог.