Матеріали для читання:

Роман Шпорлюк

КОМУНІЗМ І НАЦІОНАЛІЗМ

…Після 1848: «соціалізація» націоналізму

У другій половині дев’ятнадцятого століття характер і напрям розвитку націоналізму змінився. Це було викликано багатьма причинами й не в останню чергу — необхідністю протиставити щось зростаючому впливові соціалізму. Взаємини з останнім розгорталися приблизно в двох напрямах. У певних конкретних випадках націоналізм переходив на традиційні праві позиції й визначався як безумовний антагоніст соціалізму. В інших — націоналісти визнавали слушність і важливість питань, які підіймав соціалізм, але при цьому намагалися довести, що соціальні проблеми «об’єктивно» є частиною, аспектом фундаментальнішого, ширшого й важливішого «національного питання», отже, мають вирішуватися в його рамках. Вони намагалися включити робітничий клас в національну спільноту й вивести його з-під сфери впливу марксистької філософії, революційної класової політики й пролетарського інтернаціоналізму. Робітники мали відстоювати свої класові інтереси в межах національної спільноти демократичними засобами.

Перш ніж продовжувати наші міркування, виразніше сформулюємо деякі необхідні для цього положення. Теорія Ліста, яка віддзеркалювала реалії епохи промислової революції, де існувала економічна й політична нерівність націй, будувалася, крім іншого, на ідеалах Французької революції. Німеччина, якою її хотів бачити Ліст, мала бути не тільки економічно могутньою, але також ліберально-кон/ституційною країною, де ґарантувалася свобода особистості. Незважаючи на те, що в цьому пункті виникала певна невідповідність між метою та засобами її здійснення, а досягнення деяких ідеалів Ліста не збігалося з реальною суспільною практикою, він залишався відданим духові 1789 року. Проте в націоналізмі існували інші течії, які цілком неґативно оцінювали ідеали Французької революції. Ясна річ, що й після появи лістівського варіанту націоналізму ці спрямування не зникли. «Націонал-соціалізм» Гітлера, наприклад, який являв собою відгалуження націоналізму (доволі деформоване), якщо не окремий його підрозділ, повністю відкидав ідеали 1789 року (зрозуміло, й ідеали Ліста). Якщо говорити конкретніше, гітлерівський нацизм протиставлявся тим демократичним варіантам «націонал-соціалізму», які сповідували соціальні реформи й національне визволення в рамках конституційної системи. (Є різні підходи до проблеми співвідношення і спорідненості націоналізму і націонал-соціалізму. Ентоні Сміт, наприклад, вважає, що фашизм і нацизм були антиподами націоналізму. Джон Брюлі, навпаки, підкреслює їхню спорідненість. У будь-якому випадку, цілком очевидно, що між Лістом і Гітлером немає нічого спільного, а «націонал-соціалізм» останнього треба відрізняти від ідеології партій на зразок Чеської національної соціалістичної партії, створеної в 1890-і роки, яка виступала за демократичні реформи, соціальне законодавство й національне визволення чехів) .

У менш розвинених частинах світу, які потребували політичної, економічної й культурної модернізації, де лістівський націоналізм знайшов би своє природне середовище, націоналізм також відхилявся від класичної європейської моделі. Оскільки спосіб життя в цих реґіонах значно відрізнявся від європейського, і до того ж тут поширювалися соціалістичні ідеї, то створилися нові версії націоналізму: певні марксистські положення й соціалістичні ідеї були «вмонтовані» в націоналістичну ідеологію. Ці націоналісти вважали, що для того, щоб подолати економічну відсталість і зберегти (або вибороти) національну незалежність, вони повинні дотримуватися марксистських поглядів. Можна сказати, що вони використовували Маркса, щоб адаптувати світогляд, породжений Лістом.

Почнемо наш огляд з Німеччини епохи після 1848 р., де, як ми вже згадували, націоналізм передував соціалізмові і особливо — марксизмові. Загальна програма лістівського варіанту націоналізму мала чітку проіндустріальну спрямованість. Ранній німецький націоналізм був ліберальною політичною течією (у 1848 — 1849 рр. навіть радикальною); ранні німецькі соціалісти, зі свого боку, віддавали належне патріотизмові. З іншого боку, опозиція націоналізмові спочатку складалася з реакційних правих сил: феодального дворянства й аристократії. Національна справа створювала спільний «національний» ґрунт, на якому об’єдналися буржуазія, середні верстви й навіть пролетаріат, а згодом, з поширенням популярності та впливу націоналізму, під його прапори перейшли й колишні опоненти з табору правих.

Німецький націоналізм змінився після того, як його взяли на озброєння Пруська держава й дворянство. Створення Другого рейху у 1871 р. лише до певної міри можна вважати втіленням програми Ліста. Згідно з нею, не Прусія мала очолити об’єднавчий процес, не кажучи вже про те, що сили, які зайняли панівне становище в новій Німеччині — військові, бюрократія, монархія, юнкери, — не належали до тих, кому Ліст волів би доручити керівництво країною. Зрозуміло, з цього не випливає, що після 1871 р. німецька буржуазія не отримала необхідних юридичних і політичних ґарантій для реалізації своїх амбіцій та інтересів; доктрина Ліста не була єдиною ліберальною програмою у Німеччині XIX століття. Беручи все це до уваги, ми все ж таки маємо визнати, що Німеччина (і Європа загалом) після 1870 р. значно більше відповідала баченню Ліста, ніж проектам Маркса.

Деякі сучасні автори, зокрема Роберт М. Бердаль, закликають переглянути традиційний підхід, згідно з яким в об’єднанні Німеччини провідна роль відводиться ідеям. У 1972 р. Бердаль писав, що виникнення бісмарківського рейху «було не «об’єктивно зумовленим, а «суб’єктивно визначеним» результатом дій провідних діячів, незалежним від народного волевиявлення». Об’єднання Німеччини, на його думку, не було завершене, бо території з німецькомовним населенням залишилися поза межами рейху, у той час як в його складі опинилися реґіони, де переважали інші мови. Бердаль вважає, що «культура не «формувала» німецьку національну державу, вона узаконювала її» .

Втім, той факт, що певний ідеал не був повністю втілений в життя, не є доказом того, що він не впливав на результат. Це, власне, націоналістичні ідеї стали передумовою того, щоб «реальні» факти, про які говорить Бердаль, могли мати місце: хтось повинен був спочатку в уяві накреслити карту, де існувала б Німеччина як «уявлена» спільнота, щоб тільки згодом політичні діячі, військові й провідні представники ділових кіл могли політичними засобами забезпечити виникнення Німеччини на справжній карті Європи.

Джерело: Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм / Пер. з англ. Г. Касьянов. — К: Основи, 1998. – С.358-361.