3. Проблеми становлення ринкових земельних відносин в Україні.

Із набуттям Україною незалежності і започаткуванням ринкових

трансформацій виникла об'єктивна необхідність у здійсненніземельної

реформи за принципом "земля має належати тим, хто на ній працює".

У результаті відбулося становлення приватної власності на землю, яка

повинна була забезпечити найбільш раціональне та ефективне

використання земель і створення конкурентоспроможного національ-

ного агропромислового комплексу. Однак здійснювана в Україні

земельна реформа не вирішила поставлених перед нею завдань. Це

зумовлює необхідність комплексного цілеспрямованого розв’язання

проблеми реформування земельних відносин. ,

Вирішення сьогоднішніх проблем в аграрному секторі України

пов’язують із завершенням земельної реформи, зняттям мораторію на

купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, вклю-

ченням вартості землі в економічний оборот і визнанням її капіталом

на рівні з іншими засобами виробництва. Це має сприяти зміцненню і

покращанню фінансового стану сільгосппідприємств і формуванню

ефективного власника-господаря. Однак питання щодо скасування

мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель не зна-

ходить сьогодні однозначного вирішення.

Зняття мораторію на купівлю-продаж сільсько-господарських земель передбачає:

1. зважаючи на історію розвитку та культуру земельних

відносин, нерозвиненість ринкової інфраструктури, можна очікувати зі

зняттям мораторію поширення, перш за все, операцій купівлі-продажу,

а не орендних і заставних операцій.

2. За низької платоспроможності аграріїв і порівняно невисоких цін на землю її скупить невелика кількість багатих людей, які не працюватимуть на ній, а поставлять за мету здійснити її перепродаж за вищою ціною, або ж

здаватимуть нам же в оренду. І пільгове довгострокове кредитування

зараз не розв’яже питання застави землі, адже більшість не зможе їх

повернути.

3.Купівля землі відволікатиме капітал із виробництва.

4.Земля є народним багатством, надбанням, і тому дохід від неї взагалі та від її продажу зокремамає спрямовуватись на задоволення суспільних потреб, а не на збагачення окремих осіб.

5.Загостриться питання продовольчої безпеки держави, особливо, коли буде знято мораторій на купівлю землі іноземцями.

Ринок землі в Україні буде можливим лише тоді, коли аграрій

зможе стати його активним учасником.

Отже, перш за все, потрібно зосередитись на підвищенні культури земельних відносин українського народу через вдосконалення орендних відносин і поширення заставних операцій.

На сучасному етапі аграрний сектор економіки дедалі більше потребує

фінансових вкладень, необхідних для оновлення й технологічної модернізації

виробництва, зокрема для закупівлі нової сільськогосподарської техніки та будівництва об’єктів комерційного і промислового призначення. У зв’язку з цим виникають питання стосовно впровадження й розвитку кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу земель сільськогосподарського призначення. Особливо актуальним це питання стало в умовах сьогодення, оскільки фінансова криза негативно позначилася на всіх аспектах діяльності сільськогосподарських підприємств. Це стосується і зниження можливостей щодо кредитного забезпечення. Поряд із проблемами в банківській системі труднощі кредитування виникають і тому, що сільськогосподарські підприємства не мають належного предмета застави, яким могли б стати при створенні належних передумов сільськогосподарські угіддя.

Для використання можливостей цього джерела фінансового забезпечення слід створити дієвий механізм реалізації іпотечного кредитування. В Україні доцільно створити такий механізм, у якому суб’єктами іпотечного кредитування спочатку виступали б державні інститути. Одним із таких може стати Державне управління іпотечного кредиту.

На сьогодні розробляються і пропонуються схеми іпотечного кредитування сільгоспвиробників через мережу Державного іпотечного банку та через мережу недержавних іпотечних банків.

Поряд з позитивними існують і негативні моменти іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення, серед яких в першу чергу слід виділити високу ймовірність втрати земельної ділянки. В умовах ринкових земельних відносин виникають питання стосовно ціни 1 га сільськогосподарських угідь. Існуючі в світовій практиці підходи до встановлення ціни землі ґрунтуються на капіталізації прибутку з 1 га. Виходячи із сучасного рівня прибутковості сільськогосподарського виробництва, можна стверджувати, що при відміні мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення ринкова ціна землі буде низькою, і навряд чи досягне рівня нормативної грошової оцінки. Це спричинено з одного боку недостатньою ефективністю сільськогосподарського виробництва і як наслідок низьким рівнем орендної плати і чистого прибутку, а з іншого – високими процентними ставками. Слід зауважити, що на сьогодні багато сільськогосподарських підприємств є взагалі збитковими, а тому розрахунок ціни землі через капіталізацію умовного прибутку для таких підприємств не є можливим. Поряд з цим у господарствах частина орендної плати сплачується у натуральній, змішаній та відробітковій формах, що також негативно відбивається на розрахунковій ціні сільськогосподарських угідь. За умови відміни мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення ціна землі встановлюватиметься на основі співвідношення попиту і пропозиції. Проте, побутує думка, що вона не буде на початкових етапах досить високою. Зростання цін відбуватиметься в процесі перепродажу земельних ділянок. Незважаючи на всі негативні моменти, створення іпотечних механізмів є перспективним напрямком формування ринкових засад економіки.

впровадження іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського На сьогодні слід в першу чергу створити законодавчо-нормативні засади іпотеки та її інфраструктуру. Ми поділяємо таку точку зору.

З метою повномасштабного залучення сільськогосподарських угідь до

економічного обігу слід запровадити економічний механізм, який би, з одного боку,

створював необхідні для цього економічні та правові умови, а з іншого − спонукав сільськогосподарських товаровиробників до розширеного відтворення виробництва і його факторів, у т.ч. до розширеного відтворення ґрунтів. При цьому необхідно запровадити постійний моніторинг рівня родючості ґрунтів. Держава повинна стимулювати раціональне і еколого безпечне землекористування шляхом застосування різних важелів впливу, як от штрафні санкції, податкові пільги, пільгові кредити тощо. Відтворення ґрунтів на розширеній основі потребує значних фінансових таку можливість в першу чергу для покращення якісних параметрів ґрунтів. Це в свою чергу позитивно позначиться на рівні ринкової ціни землі

Метою ринку земель сільськогосподарського призначення має

стати перехід земель цієї категорії до найбільш ефективних і раціо-

нальних землевласників і землекористувачів. Аби уникнути негатив-

них наслідків, доцільно, щоб покупцем і продавцем землі була

держава. Це дозволить їй не тільки контролювати процес переходу

прав власності, забезпечувати охорону та раціональне використання

земель, а й допоможе вирішувати стратегічні питання розвитку аграр-

ного сектору України. Але стратегічною метою дій держави має

стати не перерозподіл земель, а створення ефективних конкуренто-

спроможних господарських структур ринкового типу і поширення

перш за все, орендних відносин і заставних операцій. Для цього

необхідно створити умови, за яких селяни не були б зацікавлені у

продажу земель, а підприємства – в їх масовому скуповуванні.

Потрібно запровадити повноцінний ринок землі в два етапи:

• поширення орендних відносин і заставних операцій;

• запровадження ринку земель сільськогосподарського призна-

чення, контрольованого державою з низкою обмежень.

Таким чином, історія земельних реформ свідчить, що їхня суть

зводиться до змін у системі власності на землю і має приватно-

власницьке спрямування. Різниця лише в масштабах і глибині змін.

Сьогодні ж подальший розвиток земельної реформи полягає у

вдосконаленні орендних відносин і поширенні заставних операцій. Це пізніше дозволить, за умови формування елементів повноцінного ринку землі, зняти мораторій і запровадити в Україні ринок земель сільськогосподарського призначення, контрольований державою та з певними обмеженнями.

Висновок

Розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу нашої країни. Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідний комплексний підхід, який включає розгляд економічних, соціальних, екологічних, правових, моральних, технологічних та інших проблем землекористування.

Вирішальним етапом здійснення економічної реформи стало прийняття Законів України про власність, землю, оренду та земельного кодексу. Нові законодавчі акти заклали основи правових гарантій проведення економічної реформи, особливо включення відносин власності в економічний механізм господарювання, забезпечення реальної самостійності підприємств. Щодо аграрного сектора йдеться про законодавче закріплення переходу до різноманітних форм власності на засоби виробництва, у тому числі і землю, та до різноукладності господарської діяльності.

У розвитку аграрної економіки важливе значення має вирішення проблеми земельних відносин, оскільки земля є першою передумовою і природною основою будь-якого виробництва і найважливішою умовою існування суспільства. При цьому сільському господарстві землі як головному засобу виробництва притаманні специфічні особливості:

по-перше, якщо всі засоби виробництва - результат минулої праці, то земля - продукт самої природи;

по-друге, земля незамінна, без неї неможливо здійснювати виробничій процес;

по-третє, земля просторово обмежена, її площу не можна збільшити;

по-четверте, використання землі як засобу виробництва пов’язане з постійністю місцезнаходження;

по-п'яте, земельні ділянки не однорідні за якістю.

В Україні глобальна програма реформування земельних відносин закріплена в правовому порядку. Це зумовлено об`єктивно існуючими особливостями земельних відносин стосовно до кожної конкретної земельної ділянки, оскільки якість останньої залежить від специфіки пересіченості сільськогосподарських угідь, контурності територій, переплетіння біологічних, трудових та природоохоронних процесів у землеробстві, відповідності можливостей землекористування праву землеволодіння. Все це зумовлює особливості організації праці, яка визначає специфіку організації виробництва, а від них залежить вид господарювання та форма власності. Найбільш раціонально, економічно, ефективно і соціально справедливо вирішити дане питання можна з урахуванням взаємоузгодженості інтересів працівників, що працюють на землі, збереження та підвищення родючості останньої. Земельний кодекс України та інші законодавчі акти становлять правову основу, необхідну для здійснення реформи земельних відносин. Таке правове забезпечення визнає рівноправність державної, колективної та приватної власності на землю, а також рівноправність різних видів і форм господарського використання землі; чітко розмежовує повноваження органів управління щодо розпорядження землею; розширює права місцевих органів влади, громадян, підприємств у використання землі.

Важливу роль у підвищені ефективності аграрної економіки відіграє запровадження ринкових земельних відносин на підставі введення приватної власності на землю. Остання є важливим фактором прискорення науково-технічного прогресу, а ринкові механізми саморегулювання забезпечують найкращу координацію діяльності всіх економічних суб`єктів, раціональне використання ресурсів і збалансованість виробництва. Особливо на широкій демократичній основі необхідна організація орендних відносин щодо землекористування. Адже у світовій науці і практиці оренда визнана як основна форма персоналізації власності на землю без її викупу чи передачі в повну власність, як форма організації виробництва та метод підвищення ефективності господарювання. Тому правові основи оренди не обмежуються законодавством про власність і про землю, а регулюються спеціальними нормативними актами.

Поряд із правовим забезпеченням, важливою складовою частиною управління земельних відносинами є економічних механізм регулювання на демократичних засадах. Реалізація останнього значно складніша, ніж створення правових основ. Для правового забезпечення основне полягає у правильному виборі і декларації правових норм та контроль за їх дотриманням. Для економічного механізму головне - його всебічне обґрунтування та забезпечення адекватності функціонування, яке б отримувало гармонію земельних відносин. Тому для економічного механізму характерна, значно вища динамічність у часі і децентралізація у просторі, тобто необхідність урахування різноманітних територіальних і виробничих особливостей. Такий механізм на відміну від правового не може бути прийнятий у централізованому порядку як одноразовий акт.

Економічний механізм регулювання земельних відносин на демократичних засадах повинен являти собою складну частину, побудовану за індуктивно-дедуктивним методом. Він передбачає спільність єдиного загально методологічного підходу, з одного боку, та багатоваріантність і різноманітність методик його конкретної практичної реалізації з урахуванням територіальних і виробничих особливостей, інтересів працівників землеробства - з другого.

Загально методологічним підходом економічного механізму урахування земельних відносин, передбаченим у законодавстві на землю, є платність землі із урахуванням її якості і місцезнаходження, повне відшкодування збитків, заподіяних вилученням, порушенням та нераціональним використанням землі. Конкретні методи і варіанти реалізації даного підходу можуть будь різні, але в сіх випадках повинні враховуватися на врахуванні якісної оцінки землі, її місцезнаходження стосовно до об`єктів ринку.

Основу економічного механізму регулювання земельних відносин на демократичних засадах становить ціна, податок і рентні платежі. Практик виробила кілька варіантів їх сплати: через земельний податок, пряму орендну плату, розрахункові ціни, економічні санкції, розподіл госпрозрахункового доходу. Різного варіанту встановлення цін, податку, рентних платежів зумовлює необхідність спільного загально методологічного підходу до їх встановлення та обґрунтування. Це відповідає організаційно-правовим основам регулювання земельних відносин. Тому регулювання останніх на дійсно демократичних засадах можливе тільки за допомогою економічних методів, що потребує їх ретельного дослідження та розробки.

Однак тоталітарна система земле використання включала будь яку децентралізацію або демократизацію земельних відносин. Тому в старому арсеналі засобів управління землевпорядними справами відсутні будь які методи економічного регулювання земельних відносин. Навіть загальновизнаний у світовій науці і практиці земельний кадастр через бюрократизм командно адміністративної системи не знайшов належної розробки, впровадження, а тим більш конкретного господарського використання. Економічні методи для регулювання земельних відносин на демократичних засадах потрібно розробляти стосовно до нової аграрної політики: різновидів форм власності, різної складності господарювання на землі, впровадження природоохоронних систем землеробства, орендних відносин.