4. Права та обов'язки подружжя

4.1. Особисті та немайнові права і обов'язки подружжя Особисті відносини між подружжям займають велике місце і відіграють значну роль у житті подружжя проти майновими. Відносини дружби, любові, поваги, відповідальності один за одного не піддаються правовому регулюванню. Норми, які регулюють особисті немайнові відносини подружжя, можна умовно поділити на три групи. Першу складають норми, які є за правовою природою нормами конституційного права, що закріплюють право подружжя на вибір роду занять, професії, місця проживання. У другу входять норми-декларації, позбавлені санкцій. І лише третя група складається зі звичайних сімейно-правових норм, забезпечених санкціями. Норми першої групи в цілому грунтуються на принципі, що зміна сімейно-правового статусу громадян не впливає на їх конституційні права. Пункт 1 ст. 1931 СК вказує, що подружжя незалежні у виборі роду занять, професії, місця перебування і проживання. Всі ці права є елементами загального конституційного статусу громадян, в тому чи іншому вигляді закріплені в Конституції. Перш за все п. 3 ст. 19 Конституції [9] проголошує рівність прав чоловіка і жінки незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи ні, отже, вступ у шлюб не може призвести до применшення їх конституційних прав. Друга група норм закріплена в п. 2 ст. 31 СК. Ці норми встановлюють рівність подружжя у вирішенні питань сімейного життя: вихованні та освіті дітей, вирішення проблем батьківства та материнства. Всі ці проблеми подружжя має вирішувати спільно, виходячи з принципів рівності. Якщо подружжя не вирішують питання спільно і на рівноправній основі, а один з подружжя узурпує дані права, закон не знає способу примусити подружжя вирішувати їх спільно. Незгода з цього приводу може призвести до розпаду сім'ї і розлучення, але примус до здійснення неможливо. Норми-декларації хоча і не містять санкцій, які визначають покарання за їх недотримання, тим не менш мають і безпосередній правовий ефект. Перш за все вони вказують на те, що юридичні акти кожного з подружжя щодо дітей, майна, усиновлення тощо мають рівне правове значення. Остання група норм має тільки сімейно-правовий характер. Вони стосуються права подружжя на вибір прізвища. Відповідно до ст. 32 СК при укладенні шлюбу подружжя може обрати прізвище одного з них як їх спільного прізвища або зберегти дошлюбне прізвище. Крім того, подружжя має право з'єднати свої прізвища і іменуватися подвійним прізвищем, якщо законодавство суб'єкта Російської Федерації, на території якого укладається шлюб, не забороняє з'єднання прізвищ. Не допускається з'єднання прізвищ, якщо один з подружжя вже носить подвійне прізвище. При розірванні шлюбу кожен з подружжя має право зберегти спільне прізвище або відновити дошлюбне. 4.2. Майнові відносини між подружжям З державною реєстрацією укладення шлюбу закон пов'язує виникнення між подружжям не лише особистих, а й майнових відносин. Майнові відносини між подружжям, на відміну від особистих, практично все і досить докладно регламентуються СК, що зумовлено їх сутністю і необхідністю внести в них визначеність як в інтересах самого подружжя, так і третіх осіб (кредитори, спадкоємці та ін.) Лише деяка частина майнових відносин подружжя не схильна правовому впливу як безпосередньо пов'язані з побутом сім'ї (приміром, розподіл домашніх обов'язків з приготування їжі, закупівлю продуктів та ін) і не приймає примусового здійснення. Майнові відносини між подружжям, врегульовані нормами сімейного права (майнові правовідносини), можуть бути поділені на дві групи: - Відносини з приводу подружньої власності (тобто майна, нати- того подружжям під час шлюбу); - Відносини з приводу взаємного матеріального утримання (аліментні зобов'язання). Норми СК, що регулюють майнові відносини між подружжям, зазнали суттєвих змін порівняно з КпШС. На відміну від раніше діючого законодавства, СК дає право подружжю самим визначати зміст своїх майнових відносин шляхом укладення шлюбного договору (договірний режим майна подружжя) або угоди про сплату аліментів на чоловіка. При відсутності шлюбного договору або угоди про сплату аліментів або у разі їх розірвання або визнання недійсними у встановленому порядку до майнових відносин подружжя будуть застосовуватися диспозитивні норми СК про законному режимі майна подружжя [10] або відповідно норми про аліментних зобов'язання подружжя [11]. Закон передбачає два види режиму майна: Ø законний режим майна подружжя, який означає, що володіння, користування і розпорядження майном, нажитим подружжям під час шлюбу, а також його розділ здійснюються за правилами гл. 7 СК [12]; Ø договірної режим майна подружжя, який означає, що майнові права і обов'язки подружжя в період шлюбу і (або) на випадок його розірвання визначається угодою подружжя [13], в якому вони мають право відступити від законного режиму майна подружжя. Положення гол. 7 і 8 СК про види режиму майна подружжя відповідають змісту п. 1 ст. 256 ЦК, який відносить майно, нажите подружжям під час шлюбу, до їхньої спільної власності, якщо договором між ними не встановлено інший режим цього майна. 4.3. Аліментарні зобов'язання подружжя Обов'язок подружжя (тобто осіб, які взяли шлюб у встановленому законом порядку шлюб) надавати взаємну матеріальну підтримку закріплена в п. 1 ст. 89 СК. Зазвичай цей обов'язок виконується подружжям добровільно, що природно при нормальних взаєминах у сім'ї. При необхідності порядок і форми матеріальної підтримки подружжям один одному можуть бути визначені ними в письмовій угоді (угода про сплату аліментів), що підлягає нотаріальному посвідченню [14]. У разі відмови або ухилення від виконання обов'язку з надання матеріальної підтримки одним з подружжя іншому потребує допомоги чоловік вправі при відсутності угоди між подружжям про сплату аліментів вимагати надання аліментів у судовому порядку. Вимога чоловіка про стягнення аліментів може бути задоволена судом лише за наявності передбачених законом підстав [15]: Ø подружжя перебувають у зареєстрованому шлюбі; Ø непрацездатність і потреба чоловіка, що вимагає сплати аліментів, або чоловік вказаний у законі, що має право вимагати сплати аліментів; Ø Наявність у чоловіка-відповідача необхідних коштів для надання матеріальної допомоги іншому. Непрацездатним визнається чоловік, який досяг пенсійного віку (60 років - для чоловіків і 55 років - для жінок) або є інвалідом І, ІІ, ІІІ групи. Момент виникнення непрацездатності дружина значення не має: вона може виникнути як до, так і після укладення шлюбу. Потреба непрацездатного чоловіка визначається судом у кожному конкретному випадку шляхом співставлення його доходів і необхідних потреб. Право вимагати аліменти від другого з подружжя має також потребує чоловік, який здійснює догляд за спільною дитиною-інвалідом віком до вісімнадцяти років або спільною дитиною-інвалідом з дитинства І групи, незалежно від того, є чоловік працездатним чи ні. Як правило, чоловік, який доглядає за дитиною-інвалідом, не працює або працює неповний робочий час, що позначається на його матеріальному становищі та можливості отримувати доходи. Обов'язковим підставою для задоволення судом вимоги одного з подружжя про стягнення аліментів є наявність в чоловіка-відповідача необхідних для цього засобів з урахуванням його матеріального і сімейного стану (приміром, він містить старих батьків або платить аліменти на дітей від іншого шлюбу). Право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за чоловіком і після розірвання шлюбу за наявності визначених законом підстав [16]. По-перше, закон встановлює коло осіб, які мають право вимагати надання аліментів у судовому порядку від своїх колишніх подружжя. До них відносяться: · Колишня дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження загального дитини. Колишня дружина має право на аліменти у тому випадку, якщо вагітність наступила до моменту розірвання шлюбу; · Колишній чоловік, який здійснює догляд за спільною дитиною-інвалідом віком до вісімнадцяти років або спільною дитиною-інвалідом з дитинства І групи; · Непрацездатний колишній чоловік, який став непрацездатним до розірвання шлюбу. Непрацездатним зізнається колишній чоловік, який досяг пенсійного віку (55 років - для жінки, 60 років - для чоловіка) або що є інвалідом будь-який, з трьох груп; · Чоловік, який досяг пенсійного віку не пізніше ніж через п'ять років з моменту розірвання шлюбу, якщо подружжя перебувало в шлюбі тривалий час. Дана норма є винятком із загального правила про те, що колишній чоловік має право на отримання утримання від іншого колишнього чоловіка, тільки якщо його непрацездатність (за віком або за станом здоров'я) настала не пізніше одного року з моменту розірвання шлюбу. По-друге, колишній чоловік, який має право вимагати сплати аліментів у судовому порядку, повинен бути потребують матеріальної допомоги. Потреба колишнього чоловіка встановлюється судом шляхом складання його доходів і необхідних потреб. По-третє, обов'язок надання аліментів може бути покладена на колишнього чоловіка тільки в тому випадку, якщо він володіє необхідними для цього засобами. Аліментні зобов'язання колишнього подружжя після розірвання шлюбу можуть регулюватися угодою між колишнім подружжям (п. 2 ст. 90 СК), в якому і буде визначено розмір та порядок сплати аліментів. Угода подружжя про сплату аліментів у разі розірвання шлюбу може бути складовою частиною шлюбного договору (п. 2 ст. 1942 СК) або самостійним аліментними угодою, що укладається в період шлюбу чи після його розірвання в письмовій формі і при нотаріальному посвідченні. При відсутності аліментного угоди питання про виплату аліментів дружину може бути вирішено в судовому порядку як безпосередньо при розірванні шлюбу, так і в подальшому, на вимогу колишнього чоловіка, що має право на отримання аліментів.