Коротке повторення

— Фіскальна політика пов’язана із державним бюджетом. Суть її полягає у регулюванні державних видатків та податкових надходжень для досягнення макроекономічної стабільності.

—Уряд використовує стимулювальну фіскальну політику для збільшення реального обсягу виробництва. Вона передбачає зниження податків, збільшення державних видатків або певне поєднання обох попередніх заходів.

— Стримувальну фіскальну політику, яка передбачає зменшення урядових видатків, збільшення податків або певне поєднання обох цих заходів, уряд використовує для боротьби з інфляцією попиту.

— Наявні три основні філософії державного бюджету: а) щорічно збалансований бюджет; б) бюджет, збалансований упродовж ділового циклу; в) функціональні фінанси. Державний борг — це сума нагромаджених бюджетних дефіцитів мінус надлишки. Державний борг може збільшувати нерівномірність доходів; потребувати вищих податків, які послаблюють стимули в економіці; стримувати зростання капіталу країни.

§3.Монетарна політика

Фіскальна політика «працює» повільно. Тому для досягнення певних макроекономічних цілей часто застосовують монетарну політику.

М

Суть та види монетарної політики

онетарна, або кредитно-грошова політика — це вплив на пропозицію грошей в економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, у нашій державі — Національний банк України (НБУ).

Центральний банк країни за допомогою відповідних заходів регулює пропозицію грошей в економіці, зміна якої впливає на багато економічних змінних, насамперед на процентні ставки, а відтак на курси акцій, ціни на житло, валютні курси тощо.

Розрізняють стримувальну монетарну політику, спрямовану на приборкання інфляції попиту, та стимулювальну монетарну політику, з допомогою якої досягається зменшення масштабів безробіття. Проводячи стримувальну політику, центральний банк зменшує пропозицію грошей (політика «дорогих» грошей), що підвищує процентні ставки та зменшує обсяг інвестицій, відтак зменшує ВВП та рівень інфляції. Стимулювальна монетарна політика збільшує пропозицію грошей (політика «дешевих» грошей), що знижує процентні ставки і стимулює економічну активність.

Ц

Знаряддя монетарної політики.

ентральний банк змінює пропозицію грошей в економіці, використовуючи три такі знаряддя: 1) норму резервування; 2) облікову ставку; 3) операції на відкритому ринку.

Норма резервування — це відсоток депозитів, які комерційні банки повинні тримати у центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Наприклад, фактичні резерви банку становлять 500 000 грн.; визначена законом норма резервування — 10 %. У цьому разі обов’язкові резерви становлять

50 000 грн., а надлишкові резерви, які банк може надавати в позику, — 450 000 грн. Тепер припустімо, що НБУ збільшив норму резервування до 20 %. Обов’язкові резерви зростуть до 100 000 грн., скоротивши надлишкові резерви до 400 000 грн. Отже, пропозиція грошей в економіці зменшилася, що призведе до зростання процентних ставок.

Комерційні банки часто беруть гроші у позику в центрального банку, за що останній стягує процент. Процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною, ставкою. В Україні її називають ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки знижує заінтересованість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику в центральному банку. Тому підвищення облікової ставки звужує пропозицію грошей в економіці. Навпаки, зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позику в центральному банку. Пропозиція грошей в економіці збільшується.

У розвинутій ринковій економіці операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральний банк контролює пропозицію грошей. Операції на відкритому ринку стосуються купівлі й продажу центральним банком державних цінних паперів. Як купівля, так і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються — взамін цінних паперів вони отримують гроші. Коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Отже, пропозиція грошей в економіці звужується.

Проводячи стимулювальну монетарну політику, центральний банк: 1) зменшує норму резервування; 2) зменшує облікову ставку; або 3) купує державні цінні папери. Завдяки цим заходам центрального банку пропозиція грошей збільшується, процентні ставки знижуються, внаслідок чого збільшуються внутрішні інвестиції, споживання товарів тривалого користування, сукупний попит та реальний обсяг національного продукту. Стимулювальну монетарну політику та її кінцевий результат схематично можна зобразити так:

М — r — AD — реальний ВВП — Б' , де

М — пропозиція грошей,

r — процентна ставка,

І — інвестиції,

AD — cукупний попит,

Б' — рівень безробіття.

Стримувальна монетарна політика передбачає:

1) збільшення норми резервування; 2) збільшення облікової ставки; або 3) продаж державних цінних паперів. Завдяки цим заходам пропозиція грошей в економіці зменшується, процентні ставки зростають, а інвестиції, сукупний попит та рівень інфляції зменшуються. Вплив стримувальної монетарної політики на національну економіку схематично можна зобразити так:

M — r — I — AD — 

 — рівень інфляції.

Навколо монетарної політики точаться гострі дискусії. Позиції економістів щодо питань, якою повинна бути політика центрального банку і як вона має здійснюватися, не збігаються.

Відмінності в підходах до здійснення монетарної політики значною мірою ускладнюють її застосування на практиці.

Ф

Інші види макроекономічної

політики

іскальна та монетарна політика є основними методами, які застосовує держава для досягнення тих або інших макроекономічних цілей — сповільнення темпів інфляції, зниження безробіття та збільшення національного обсягу виробництва. Проте існують й інші види макроекономічної політики, які допомагають стабілізувати ту або іншу сферу макроекономіки. Для боротьби з інфляцією застосовують політику доходів. Цю політику по-іншому називають контроль за цінами і заробітною платою. Існує декілька варіантів політики доходів, найпопулярнішими є два:

— прямий контроль зарплати і цін («заморожування» їх рівнів, що застосовують головно за надзвичайних обставин, наприклад, у воєнний час);

— добровільні орієнтири зростання цін та зарплати (уряд просить фірми та професійні спілки у своїх вимогах та діях щодо підвищення цін і зарплати не виходити за рекомендовані ним межі). Цей метод працює за умов високої економічної культури населення. Політика доходів є досить суперечливою. Не так давно економісти обстоювали цю політику як найдешевший спосіб зниження інфляції. Однак через негативні її наслідки багато фахівців нині вважає її неефективною, а дехто навіть шкідливою. Втручання держави у механізм вільного ринку сковує динаміку відносних цін і не здатне ефективно протидіяти інфляції.

Унаслідок посилення взаємозв’язків між економіками різних країн зростає роль зовнішньоекономічної політики. Головним напрямом цієї політики є зовнішньоторговельна політика. Розрізняють два види зовнішньоторговельної політики — протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм — це захист національної економіки від конкуренції іноземних товарів. Основними знаряддями протекціонізму є мито і квоти. Мито — це податок, який встановлює країна на імпортовані товари, а квота — дозвіл виробникам певної країни на ввезення і продаж визначеної кількості товарів. Вільною (фритредерством) називають торгівлю з незначними митними та немитними бар’єрами або взагалі без них.

Валютна політика пов’язана з регулюванням грошових відносин країн, наприклад, вибір режиму валютного курсу

С

Оцінка макроекономічної політики.

еред економістів поширені два альтернативні погляди на ефективність макроекономічної політики — кейнсіанський і класичний. Кейнсіанський погляд, грунтується на таких засадах:

1. сучасна ринкова економіка тривалий час може недовикористовувати ресурси; обсяг виробництва буде нижчим за потенційний унаслідок недостатнього сукупного попиту;

1. ринковий механізм сам не може повернути національну економіку до повної зайнятості після потрясінь — депресій та суспільних збурень;

3) уряди країн мають реальні знаряддя впливу — макроекономічну політику — для повернення економіки до повної зайнятості;

4. якщо уряд не має надійних економічних прогнозів у даний час, він отримає їх пізніше, що дає йому можливість дотримуватися правильної стратегії;

5. розроблення економічної політики має здійснюватися на основі науки, співпраці політиків та економістів.

Отже, кейнсіанці обгрунтовують необхідність державного втручання в економічне життя.

Прихильники класичного підходу вважають, що:

1. економіка завжди забезпечує повну зайнятість і використання ресурсів; вона тяжіє до свого потенційного обсягу виробництва у довгостроковому періоді;

2. в економіці не має макроекономічних втрат у розумінні недовикористання ресурсів через недостатній сукупний попит;

3. уряд може вплинути лише на рівень цін, але не може впливати на обсяг виробництва і зайнятість. Як бачимо, класики виступають проти державного втручання в економічне життя.