Коротке повторення

— Макроекономічна політика — це діяльність держави щодо створення правових та економічних передумов для досягнення стабільності національної економіки.

— Макроекономічна політика передбачає вибір між різними завданнями та знаряддями. Основною дилемою макроекономічної політики є вибір між інфляцією та безробіттям.

— Для реалізації певних завдань уряд може застосовувати монетарну, фіскальну, зовнішньоекономічну політику та політику доходів.

§2.Фіскальна політика

Ф

Суть фіскальної

політики

іскальна, або бюджетно-фінансова, політика пов’язана із державним бюджетом. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення вибраних макроекономічних завдань. Податки й державні видатки — це основні знаряддя фіскальної політики.

Фіскальну політику як інструмент макроекономічного регулювання використовують трохи більш як півстоліття. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційним спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика у перехідній економіці. Це пов’язано насамперед з тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування чи централізоване ціноутворення.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує ці обидва заходи. Це збільшує інвестиції, ВВП та зменшує безробіття. За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції попиту через збільшення податків, скорочення державних видатків чи поєднання цих двох заходів.

У зв’язку з проведенням фіскальної політики виникає декілька проблем. По-перше, потрібен час, щоб усвідомити, що економіка входить у фазу спаду або рівень інфляції підвищується. Точно передбачити майбутню динаміку ділової активності дуже складно. Так, економіка може понад півроку перебувати у фазі спаду, перш ніж цей факт виявиться у відповідних статистичних даних і буде усвідомлений.

По-друге, механізми демократичної держави діють повільно. Минає кілька місяців відколи визначено потребу у фіскальних заходах до того моменту, коли відповідних заходів буде вжито. Наприклад, нерідко за час, що потрібен законодавчому органу держави для коригування фіскальної політики, економічна ситуація змінюється на протилежну, отже, заходи політики стають непотрібними.

По-третє, потрібен час, щоб ухвалені парламентом чи урядом фіскальні заходи вплинули на обсяг виробництва, зайнятість чи на рівень цін. З огляду на вказані проблеми, фіскальна політика дедалі більше грунтується на змінах податкових ставок.

С

Вплив фіскальної політики на державний бюджет

тимулювальна фіскальна політика передбачає збільшення державних видатків і зменшення податків. Вона діє у напрямі збільшення бюджетного дефіциту. Стримувальна фіскальна політика, навпаки, діє у напрямі створення бюджетного надлишку, бо передбачає зменшення державних видатків чи збільшення податків.

Бюджетний дефіцит може виникати й незалежно від характеру бюджетної політики, мати хронічний характер. Така ситуація, як відомо, у 90-х роках існує у більшості країн світу, в тому числі й в Україні.

Для населення України хронічний дефіцит бюджету означає систематичні невиплати пенсій та заробітної плати працівникам бюджетних установ, небезпеку емісії грошей, які не забезпечені товарною масою, що загрожує інфляцією.

Економісти дотримуються неоднакових поглядів на проблему збалансування державного бюджету.

Частина учених вважає, що держава повинна щорічно мати збалансований бюджет. Проте такий бюджет несумісний зі стимулювальною фіскальною політикою. Крім того щорічно збалансований бюджет посилює циклічні коливання. В умовах спаду виробництва надходження до державного бюджету зменшуються; для збалансування бюджету уряд збільшує податки. Як наслідок посилюється спад виробництва, що нині простежується в Україні.

Чимало економістів дотримується концепції циклічно збалансованого бюджету. Відповідно до неї, бюджет не обов’язково має балансуватися щорічно; достатньо щоб він був збалансований за весь економічний цикл. Фіскальні заходи уряду при цьому мають сприяти нейтралізації бюджетного дефіциту, що виникає в роки спаду, за рахунок бюджетних надлишків у роки піднесення. Проблема полягає у тому, що глибина спаду і піднесення, а водночас і розміри надлишку чи дефіциту бюджету не збігаються.

Згідно з концепцією функціональних фінансів, питання про збалансування бюджету є другорядним, бо метою фіскальної політики є збалансування економіки, а не бюджету. Якщо досягнення даної мети супроводжується великим і дедалі більшим державним боргом, то це — не основна проблема. Відповідно до цієї філософії бюджету проблеми, пов’язані з бюджетними дефіцитами, є менш суттєвими, ніж макроекономічна нестабільність. Державний бюджет насамперед є інструментом для підтримання стабільності економіки. Як фінансувати державні видатки — через підвищення податків чи через отримання державою позики — залежить від наявних економічних умов.

Прихильники функціональних фінансів вважають, що у фазі піднесення податкові надходження автоматично збільшуються, що усуває дефіцит бюджету. Крім того, державний борг менш обтяжливий, ніж вважає більшість людей, бо можливості уряду фінансувати дефіцити практично безмежні — підвищення податків, емісія грошей тощо.

Нині у більшості країн світу бюджет незбалансований. Тому зростає державний борг.

Державний борг — це загальна сума нагромаджених дефіцитів бюджету за вирахуванням його надлишків, що існували в країні. Державний борг є частиною національного боргу, який включає борг державного та приватного секторів вітчизняним та іноземним кредиторам, позики яких допомагають обом секторам розв’язувати проблему нестачі фінансових коштів.

Покриття дефіциту державного бюджету в основному здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик. Граничний розмір державного боргу в Україні на 1 січня 1999 р. установлено в межах близько 17 млрд грн., а розмір державних зовнішніх позик для погашення боргу та фінансування дефіциту бюджету — дещо більший за 3 млрд дол. Запланована частка видатків державного бюджету на 1998 р., пов’язаних із обслуговуванням державного боргу — 11,8 %, тобто досить значна.

Чи може великий державний борг призвести до банкрутства держави, яка не зможе платити за своїми зобов’язаннями — державними цінними паперами? Зростання державного боргу не загрожує банкрутством держави. Як тільки настає строк погашення облігації, уряд рефінансує свій борг, тобто продає нові облігації і використовує виторг для виплат власникам погашуваних облігацій. Крім того, держава не може збанкрутувати як приватні одиниці, що відчувають фінансову скруту — компанії чи підприємство, що перебувають в одноосібній власності, — бо має право підвищувати податки. І нарешті, банкрутство держави важко уявити ще й тому, що вона може просто друкувати гроші і розраховуватися за основну суму боргу і оплачувати проценти за борг.

Чи призводить державний борг до негативних наслідків? Безперечно, що так. Тягар боргу несуть всі платники податків, а вигоди отримує лише частина населення, яка володіє державними цінними паперами. Ці цінні папери купують високоприбуткові підприємства і заможне населення. Вони ж отримують і доходи від цих паперів. Державний борг, що виник упродовж життя одного покоління може лягати тягарем на наступні покоління. Проценти за державний борг збільшують видатки на його обслуговування. Ситуація особливо погіршується, коли взяті у борг кошти уряд використовує не на інвестиції в економіку, а на поточне споживання. Таке використання позичених коштів спричиняє скорочення споживання і зниження рівня добробуту населення у майбутньому. Для покриття боргу державі доведеться збільшувати податки.

Негативний вплив на економіку країни справляє й зовнішній борг. Частиною цінних паперів держави володіють іноземці — громадяни або інституції інших країн. Для погашення зовнішнього боргу — виплати процентів та основної суми боргу доводиться значні кошти передавати іншим країнам. Частка державного боргу, що припадає на іноземних кредиторів, в Україні висока. З огляду на майбутнє, нашій державі доцільно подолати несприятливу тенденцію до зростання частки іноземців у власності на державний борг.