Тема 15.Макроекономічна політика
Економіка більшості країн є змішаною. Ринковий механізм і держава спільно забезпечують розв’язання соціально-економічних проблем країни. Держава виконує свої економічні функції через проведення економічної політики. У цій темі ми з’ясуємо основні види макроекономічної політики, яка спрямована на подолання макроекономічної нестабільності.
§1. Суть, завдання та види макроекономічної політики
Розвиток країни насамперед залежить від стабільності її економіки. Проводячи макроекономічну політику уряд допомагає змішаній економіці досягти стабільності — повного використання ресурсів, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості та інших цілей.
Я
Суть та завдання
макроекономічної політики
економіка. Високий рівень сукупних видатків збільшує виробництво товарів і послуг у країні; фірми активно використовують економічні ресурси, і масштаби безробіття в країні знижуються. Проте сукупні видатки можуть бути нижчими за той рівень, що забезпечує повну зайнятість. При цьому обсяг національного виробництва падає нижче потенційного, а безробіття зростає. Якщо сукупні видатки надмірно зростають, то посилюється інфляція.
Поряд із нестабільністю у сферах виробництва, зайнятості та цін національна економіка може стикатися з нестабільністю зовнішньоекономічної діяльності — відсутністю рівноваги експорту та імпорту чи з нестабільністю валютного курсу.
До середини 30-х років ХХ ст. не існувало теорії, яка обгрунтовувала б методи подолання макроекономічної нестабільності Теорія, що викладена Дж.М.Кейнсом у книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.), допомогла економістам - теоретикам глибше зрозуміти природу макроекономічної нестабільності і водночас сприяла розробленню методів державного нагляду за несприятливими явищами у національній економіці. Нині своєю макроекономічною політикою уряд може уповільнити або прискорити економічне зростання, зменшити рівні безробіття чи інфляції, зрівноважити пасивне сальдо зовнішньоекономічної діяльності.
Джон Мейнард Кейнс (1883 1946)
Кейнс навчався в Ітоні та Кембріджі. Спочатку Кейнс зацікавився математикою і теорією ймовірностей, але, зрештою, пов’язав своє життя з вивченням економіки. Кейнс був не лише економістом, але і надзвичайно активною багатогранною особою, яка виконувала різні функції. Кейнс був основним представником Британської скарбниці на Паризькій мирній конференції, заступником канцлера казначейства, директором Банку Англії, редактором кембриджського «Економічного журналу», очолював журнал «Нейшн», а згодом журнал «Нью стейтсмен». Він був людиною великого інтелекту, цікавився малярством, приятелював з видатними художниками свого часу, мав велику бібліотеку.
Крім того, Кейнс знайшов час, щоб накопичити два мільйони доларів особистого багатства грою на фондовій і товарній біржі та різниці курсів валют.
Кейнс твердив, що сучасна ринкова економіка не має автоматичного механізму, який повертає її назад до повної зайнятості. Його основна рекомендація полягала в тому, що уряд повинен збільшувати видатки, аби стимулювати виробництво і повернути безробітних на робочі місця.
Макроекономічна політика — це діяльність держави щодо створення правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності національної економіки. У своїй макроекономічній політиці уряд опирається на ринковий механізм та низку державних інструментів.
Всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.
Правові інструменти — це законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні правила економічної діяльності учасників ринкового процесу. Вони встановлюють права та обов’язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільше значення мають закони про власність, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, податки та соціальний захист населення, банківництво тощо
Адміністративні інструменти — це укази, постанови, розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, видання ліцензій, екологічних норм тощо.
Економічні інструменти — це державний бюджет, податки, процентні ставки, тощо. Найважливішу роль у проведенні макроекономічної політики відіграють саме економічні інструменти, які нерідко називають політико-економічними змінними.
У табл. 1 подано основні завдання макроекономічної політики. У довгостроковому періоді усі країни намагаються забезпечити усталені темпи економічного зростання та високу зайнятість працездатного населення, стабілізувати ціни й досягти рівноваги у своїй зовнішньоекономічній діяльності.
Таблиця 1