Екзаменаційний білет №1

1) Концептуальні засади теорії стратегічного менеджменту. Рівні стратегічних рішень та типологія стратегій організації

Передумови виникнення стратегічного управління:

1. Підвищення рівня нестабільності зовнішнього оточення. Нині більшість вітчизняних підприємств працюють у швидко змінюваному і важко передбачуваному оточенні, отже, потребують методів стратегічного менеджменту.

2. Інтеграційні процеси у вітчизняному бізнесі, у створенні промислових, фінансово-промислових і фінансово-коммерційних груп, ефективне функціонування яких не можливе без вирішення питань стратегічного менеджменту.

3. Глобалізація бізнесу. Глобальні фірми розглядають світ як єдине ціле, у якому стираються національні розбіжності й переваги, відбувається стандартизація споживання. Продукція глобальних фірм продається в всіх країнах і це важливий чинник конкуренції на національних ринках. Протистояти тискові товарів глобальних фірм можна, лише діючи аналогічними методами, розробляючи стратегію діяльності у конкурентному середовищі.

Термін «стратегічне управління» з'явився і в стику 60-70 рр. для того, щоб відокремити управління, здійснюване на рівні, від того плинного управління лише на рівні виробництва.

Стратегічне управління – це комплекс процесів та способів розробки й реалізації портфеля стратегій підприємства з єдиною метою здійснення гнучкого регулювання і своєчасних змін - у підприємстві, відповідальних виклику із боку оточення і дозволяють домагатися конкурентних переваг.

Концепція стратегічного менеджменту передбачає бачення довгострокової перспективи розвитку підприємства, використання нового підходу до планування: від майбутнього сьогодення, пріоритетність аналізу зовнішніх можливостей та небезпек, і навіть відповідність організаційної структури підприємства його стратегії.

Характерні риси концепції стратегічного управління:

1. Грунтується на синтезі теорії: системному,ситуаційному і цільовому підходах до діяльності підприємства, яка розглядається як відкрита соціально-економічна система.

2.Орієнтує на вивчення умов, у яких функціонує підприємство.

3.Концентрує увагу на необхідність формування баз стратегічної інформації.

4. Дозволяє прогнозувати стратегічну поведінку підприємств.

5. Передбачає використання деяких інструментів, і коштів розвитку підприємства (цілей, стратегій, стратегічних планів, програм, тож ін.).

Основні завдання стратегічного управління:

1. Формування стратегічних напрямів розвитку підприємства (тобто. необхідно позначити цілі й довгострокову перспективу розвитку).

2. Перетворення загальних стратегічних цілей у конкретні напрями роботи.

3. Ефективна реалізація обраної стратегії.

4. Внесення коректив у стратегічні напрями розвитку підприємства, у назві місії, в стратегію з урахуванням оцінки зробленого з урахуванням змінених умов, нових можливостей.

2) Дипломатичний протокол та діловий етикет

Для успішних ділових контактів між партнерами, особливо представниками різних країн, дуже важливо дотримуватися певних протокольних звичаїв та правил.

Слово “протокол” (від грецького protokollon означає: protos – перший, kolla  – клеїти). У візантійській дипломатії слово трактувалось як правила оформлення документів й означало першу частину документа, в якому перераховується склад учасників зустрічі. В наш час протокол являє собою сукупність правил поведінки, норм і традицій, які регулюють порядок різних церемоній, офіційних та неофіційних зустрічей, форму одежі та ін.

Діловий протокол – правила, що регламентують порядок зустрічей і проводів делегацій, проведення бесід і переговорів, організацію прийомів, форму одежі, ведення ділового листування, підписання договорів, угод та ін.

Протокол допомагає створити дружню і невимушену обстановку під час зустрічей, переговорів, прийомів, що сприяє взаєморозумінню і досягненню бажаних результатів, допомагає вирішенню ділових питань.

У міжнародних стосунках використовується дипломатичний протокол –сукупність правил, традицій, яких дотримуються в міжнародних стосунках. Він є складовою дипломатії і формою, яка створює відповідні умови відносин між державами, урядами на основі миру, взаємоповаги, дружби.

На відміну від дипломатичного, правила ділового протоколу більш гнучкі, їх дотримуються менш суворо.

Основними етичними принципами ділового протоколу є ввічливість, тактовність, взаємоповага, гідність, порядність.

Дипломатичний протокол - це сукупність правил поведінки, норм і традицій на офіційних і неофіційних міжнародних зустрічах.

Досвід організації ділових зустрічей підтверджує, що для успішного ділового спілкування між партнерами, особливо представниками різних країн, необхідно чітко дотримуватись визначених протокольних звичаїв і правил. Протокольні правила виникли не одразу і не в результаті винаходу, зробленого дипломатом чи дипломатичним діячем, або рішенням міжнародного форуму. Історично правила дипломатичного протоколу виникли в глибині віків, починаючи з утворення примітивних державних форм, в результаті частого та одноманітного додержання звичаїв і умовностей в спілкуванні під час тотожних за суттю подій — оголошення війни, пропозиція про примирення, укладання договорів та ін. З розвитком суспільства, змінами суспільно-економічних систем змінювалися і протокольні норми.

Сьогодні українські підприємства та організації інтегруються в економічне, політичне та культурне життя Європи. Спілкування з представниками інших держав вимагає особливої уваги до етикету. Успішні, взаємовигідні відносини між державами базуються на принципах поваги до суверенітету, рівності, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи. Для того, щоб дотримуватись цих принципів, існує дипломатичний протокол.Правила дипломатичного протоколу базуються на принципі “ родної ввічливості”, який передбачає додержання шани та поваги до усього, що символізує та представляє державу.Міжнародна ввічливість - таке поводження в міжнародних відносинах, яке зумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за “мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обов’язковими. Тому дипломатичні зв’язки між країнами, дипломатичні акції в письмовому вигляді, в особистих контактах чи в іншій формі здійснюються з дотриманням саме правил ввічливості. Якщо відомий афоризм Сервант еса “Ніщо не дається нам так дешево і ніщо не цінується так дорого, як ввічливість” має загальнолюдське значення, то для дипломата чи іншої особи, яка бере участь “у міжнародній сфері”, ввічливість - це неодмінна норма дипломатичного протоколу.

Виявлення певних пошан державному прапору та гімну будь-якої країни є загальноприйнятою нормою міжнародної практики. Тому етикет зобов’язує уникати того, що може деякою мірою завдати шкоди престижу та гідності держави.