4. Особливості рентних відносин у сільському господарстві та в умовах сучасного капіталізму

Селянське господарства існують як на своїй власній землі, так і на землі орендованої. Однак оренда дрібним виробникам і оренда капіталістом мають принципові розходження. Капіталіст орендує землю, щоб робити продукцію для одержання прибутку, селянин - щоб прокормити родину.

В.И. Ленін розрізняв оренду землі підприємницьку й оренду продовольчу. Умови продовольчої оренди завжди гірше, ніж умови підприємницької оренди.

При здачі в оренду дрібних ділянок орендна плата в розрахунку на одиницю площі завжди буває вище, а якість землі гірше. Продовольча оренда може виступати в різних формах феодальної ренти: у формі скіпщини (за користування землею селянин платить продуктами, отриманими їм на цій землі) і у формі відробіткової ренти (за користування землею селянин відпрацьовує на землі власника визначений термін). Особливо велика продовольча оренда в колоніальних, напівколоніальних і залежних країнах.

Рентні відносини виникають тоді, коли монополія на землю як об'єкт власності відокремлюється від монополії на землю як об'єкт господарювання. Якщо ж монополія на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт господарювання, то рентні відносини виникнути не можуть, як не може утворитися і категорія капіталістичної ренти у всіх її формах.

В селянському господарству, де селянин є власником землі, капіталістична земельна рента не властива, як не властива і категорія середнього прибутку. Селяни звичайно зі своєї землі ренти в капіталістичному змісті не одержують. У селянському господарстві утвориться прибавочний продукт, що, як правило, створюється працею самого селянина і членів його родини. Цей прибавочний продукт вилучається із селянського господарства шляхом не еквівалентного обміну і податків.

К. Маркс допускав існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві. Але він вважав, що диференціальна рента в даному випадку представляє не надлишок над середнім прибутком, а надлишкову частину ринкової ціни або вартості товару з кращих по родючості і місцю розташування ділянок землі в порівнянні з гіршими землями, ціна продукту з яких регулюють ціни ринку.

Допускаючи існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві, що базується на власній ділянці й особистій праці, К. Маркс вкладала в цю категорію інший соціальний зміст. Це особливого роду диференціальна рента, що є не частиною прибавочної вартості, а додатковим доходом селянського господарства, що ведеться при більш сприятливих умовах.

К. Маркс, допускаючи існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві, заперечував наявність у такому господарстві абсолютної ренти. Капіталіст не стане вкладати капітал, якщо не зможе дістати середній прибуток. Поміщик не здасть землю в оренду, якщо йому не буде сплачена орендна плата. Для дрібного селянського господарства при наявності власності на клаптик землі таких обмежень не існує. Селянин змушений обробляти землю, щоб забезпечити собі хоча б убоге існування. Він буде обробляти свою землю, одержуючи тільки необхідний продукт, розміри якого нерідко менше звичайної заробітної плати робітника. В основному розоряється усе більше дрібних і середніх селян у даний час, що обробляє ділянки площею не більш 20 га. Аналіз статичних даних дозволяє зробити висновок, що в умовах Західної Європи рентабельним індивідуальним господарством загального напрямку може бути лише таке, котре досягає 40 га.

Через те, що розміри одержуваного селянами необхідного продукту часто менше звичайної заробітної плати, вони починають вишукувати способи одержання додаткових заробітків. По роду додаткових заробітків селян можна підрозділити на двох категорій: ті, хто надає за допомогою засобів механізації платні послуги іншим селянам і підприємствам. (перевезення вантажів, валяння і вивіз лісу, снігоочищення й ін.), і ті, хто намагається поліпшити своє економічне становище, вишукуючи внутрішні ресурси у власному господарстві (вирощування хробаків для рибалок, організація станцій кінного спорту й ін.). Найбільше часто використовуваний вид додаткових заробітків - це організація відпусток міського населення на селянських дворах, так називаний аграрний туризм, службовець джерелом додаткових доходів селян Західної Європи, фермерів США і Канади. На початку 80-х років частка господарств, що приймають відпускників і туристів, склала: у Швеції - 20%, в Австрії - 9.8%, у Великобританії - 8%, у ФРН - 4%, у Франції - 3%.

Однак, розвиток джерел додаткових доходів і всякої людської діяльності з часом перетворюється в засіб витиснення власників дрібних і середніх підприємств із сільськогосподарської сфери.

У післявоєнний період у сільському господарстві розвитих країн відбулися істотні зміни. Була довершена індустріалізація сільськогосподарського виробництва. У цих умовах різко зріс технічний рівень сільськогосподарського виробництва. Все більш широке застосування досягнень НТП у сільському господарстві - механізації й автоматизації, хімізації, електрифікації, біотехнології і генній інженерії, електронно-обчислювальної техніки і т.д. - скорочує потреба в робочій силі, дозволяє за допомогою всі меншої її кількості робити зростаючу масу сільськогосподарських продуктів. За 1950 - 1986р. кількість тракторів у сільському господарстві США збільшилося з 3.4 млн. до 4.5 млн., а середня потужність трактора виросла з 27 до 66.7 л. с. Десять років тому великим отут вважався трактор потужністю в 100 - 120 л. с.; тепер для ферм, що володіють стійкою конкурентоздатністю, США і Канади трактори в 300 л. с. і більш - звичайне явище.

Промисловість освоїла випуск тракторів потужністю в 650 - 1000 л. с. У 1986р. у сільському господарстві США використовувалося 640 тис. зернових комбайнів, 683 тис. кукурудзяних пікерів, 798 тис. прес-підбирачів, 281 тис. силосних комбайнів, 3.4 млн. вантажних автомобілів.

Це відбилося на органічній будівлі капіталу в сільському господарстві. Воно зараз у розвитих країнах зрівняло з органічною будівлею капіталу в промисловості і навіть перевершило його. У цих умовах виникло запитання про існування абсолютної ренти. Зникла та умова яку визначало її існування в XІ і 1-ої половині XX століття. У зв'язку з цим багато економістів стали затверджувати, що абсолютні рента вже зникла. Однак такий висновок не можна вважати правильним, оскільки не зникла причина існування абсолютної ренти, тобто монополія приватної власності на землю. Отже, немає основ заперечувати існування абсолютної ренти в сучасних умовах. Змінився лише механізм її присвоєння. Тепер абсолютна рента виникає в результаті панування монопольних цін у сільському господарстві і зв'язаних з ним галузях.

У післявоєнний період великі монополії широко проникають у ці сектори економіки. По-перше, смороді стають великими власниками землі. По-друге, ці монополії проникнули в ті сектори економіки, що пов'язані із сільським господарством (виробництво сільськогосподарської техніки, мінеральних доголивши; транспортні, будівельні послуги; торгівля, що переробляє промисловість). Тому ці монополії можуть диктувати ціни. Сільськогосподарську продукцію закуповують по монопольно низьких цінах, а свою продукцію реалізують по монопольно високих цінах.

Через цей механізм монопольних цін і витягається монопольна рента. У такий спосіб виходить, що в сучасних умовах абсолютна рента багато в чому зближається з монопольною рентою.

Активне проникнення великих монополій у сільське господарство і зв'язані з їм галузі сприяє зміцненню господарських зв'язків між сільським господарством і обслуговуючими його галузями, підсилюється процес інтеграції промисловості і сільського господарства, розвиток монополістичного агробізнеса. Цей процес привів до утворення в розвитих країнах агропромислового комплексові.