1. Михайло Коцюбинський як майстер імпресіоністичної психологічної новели.

Характерною рисою імпресіоністичного літературного твору, який споріднює його з імпресіоністичним живописом є пейзаж. На відміну від реалістів, представники імпресіоністичного напрямку змінюють характер пейзажу. Це вже не просто часточка природи детально обсервована письменником, за допомогою якої він змальовує дійсність такою, якою вона є. Тепер у пейзажі наголошується на непостійності, мінливості зображуваного під впливом настрою спостерігача або різних світлових та кольорових ефектів. Змінюється й кут зору, з якого цей пейзаж сприймається, він належить не автору, а героєві твору. Саме тому концепція часу в такому описі актуальна, герой все, що зображене, бачить тут і зараз. Найвиразніші зразки імпресіоністичного пейзажу в українській літературі знаходимо у творчості М. Коцюбинського. Письменник не ставить собі за мету “фотографічне” відтворення дійсності, а зображає навколишню природу у зв’язку з настроями та емоціями героя. “Пейзаж, – за словами В. Агеєвої, – стає перш за все засобом настроєвої інструментовки твору, одним із елементів психологічної характеристики” [1, c. 127]. Про функцію пейзажу у новелах М. Коцюбинського писав і Ю. Кузнецов: “Пейзаж М. Коцюбинського цікавий і в зображальному плані. Як правило, він являє собою обмежений, замкнений художній простір, в якому й розвивається сюжетна дія. Ідейно-естетичні функції цього простору багатозначні. Він є реалістичним зображенням місця дії, вираженням психічного стану героя, вводить в атмосферу оповіді, є узагальненим образом, що несе додаткове символічне навантаження”.

На нашу думку, новели М. Коцюбинського, залежно від функції пейзажних описів у них, можна поділити на 2 різновиди:

1. Новели, в яких пейзаж виконує функцію підкреслення емоційного стану героїв, увиразнення їхніх почуттів у конкретний момент життя. Важливою функцією такого пейзажу є створення настроєвого малюнку конкретної ситуації. До цієї групи належить більшість новел М. Коцюбинського серед яких: “Лялечка”, “На камені”, “Цвіт яблуні”, “В дорозі”, “Сон” та ін.

2. Новели, структура яких складається з суцільного пейзажу, витісняючи подієво-сюжетне наповнення, або ж такі, в яких імпресіоністичний пейзаж займає більшу частину твору і є центральною його складовою. Варто зазначити, що в таких новелах переживання і почуття героя, що становлять основу, змальовані саме через сприйняття героєм пейзажу. До цієї групи можна віднести такі новели як “Intermezzo”, новели циклу “З глибини” (“Хмари”, “Утома”), “На острові” та ін.

Вперше імпресіоністичний пейзаж у творчості М. Коцюбинського ми можемо спостерігати на прикладі новели “Лялечка”. Пейзаж на початку новели переданий крізь призму сприйняття головної героїні і зумовлений її психологічним станом у цей момент. “Тональність пейзажу мотивована психологічним станом головної героїні”, – зазначає Ю. Кузнецов у своїй праці “Поетика прози Михайла Коцюбинського” [4, c. 116]. Саме через це село постає перед Раїсою у похмурих тонах. Для того, щоб увиразнити душевний стан героїні письменник вдається до нагнітання темних кольорів та використання слів із негативною контамінацією: “то не хати, а стіжки зчорнілої й гнилої соломи ховаються під вербами”, “хати здебільшого були старі, чорні, з чорними ж порослими мохом стріхами. По дворах стояли багна й зеленасті калюжі. Вулиця теж блищала баюрами. На всьому одбилися сліди убожества. І житла, і люди, що вічно риються в землі, прийняли, ввижалось Раїсі, колір землі, здавались деталями мертвої природи”, “діди сиділи на ній, схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од темної, зчорнілої маси. Замурзана дітвора, впоміш із собаками і свинями, роїлась попідтинню” [3, c. 64]. Такий опис села одразу дає зрозуміти читачеві, з яким настроєм і очікуваннями Раїса їхала на нову роботу. Сприяє цьому і коротка передісторія, з якої стає зрозумілим ким є головна героїня, і що сталося в її житті. Тож не дивно, що село в сприйнятті нової вчительки нічим не відрізняється від кладовища: “За вигоном, край села, виднілось друге село, густо заселене сірими хрестами…” [3, c. 64]. Цей вступний пейзаж визначає настроєвість новели та підкреслює душевний стан героїні до переломного моменту (опису бурі).