3.3. Вимоги до окремих процесуальних документів

Вимоги до окремих процесуальних документів викладені в відповідних нормах процесуального законодавства.

Усі кримінально-процесуальні документи мають відповідати певним загальним вимогам. До їх числа належать такі.

Законність складання документа. Будь-який процесуальний документ має відповідати вимогам закону: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися відповідно до вимог закону. Якщо в процесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені. Документ має відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом. Сам кримінально-процесуальний закон при цьому повинен містити оптимальні вимоги, які забезпечують як швидкість дій посадових осіб правоохоронних органів, так і результативність складених документів [4, c.27]

Безперечно, деякі вимоги закону можуть здаватися невиправданими і за першого наближення розглядатися як зайві. Однак зневага до процесуальної форми неприпустима.

Об'єктивність. Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, ґрунтуватися на встановлених фактах. Сформульовані в ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності [4, c.29]

Встановлення об'єктивної істини — основна умова правосуддя, головна передумова законності та об'єктивності рішень, що приймаються. Забезпечення встановлення об'єктивної істини пов'язане з додержанням цілої низки положень.

Суб'єкти доказування зобов'язані всебічно та повно досліджувати всі обставини справи, виявляти як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також як обтяжуючі, так і пом'якшуючі його відповідальність обставини [8, c.31].

Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе Обвинувачений не повинен доводити свою невинність. Не можуть бути доказами відомості, джерело та спосіб отримання яких невідомі або вони здобуті незаконним шляхом. Як докази повинні використовуватися тільки достовірні фактичні дані.

Усі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого .Логічність y процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висновки — мотивовані та логічно переконливі. "Мудрість,— за висловом давньогрецького філософа Геракліта,— у знанні підстав та причин". Якщо вихідні передумови правильні і якщо правильно вжито закони логіки, то висновки відповідатимуть істині [8, c.37].

Теза — стрижень будь-яких висновків та суджень, головна думка, істинність якої необхідно ретельно перевіряти та скрупульозно доводити. Теза — це положення, судження, істинність, правдивість якого треба довести, обґрунтувати у процесі аргументації Аргументація — це доведення, доказування за допомогою аргументів.

Аргумент — це істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези; це докази (встановлені факти, достовірні положення, аксіоми), як наводяться для обґрунтування, підтвердження якогось судження, положення, посилання, за допомогою якого обґрунтовують тезу.

Щоб уникнути помилок, слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез. Правила тут такі.

Теза має бути чітко сформульованою та стислою. В необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона не повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою, такою, що не несе ніякого смислового навантаження [8, c.22].

Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна. Аргументи (посилання) доказуються, обґрунтовуються, засвідчуються самостійно, незалежно від тези. Коли порушується це правило, то виникає логічна помилка ("коло в доведенні"), суть якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент — тезою. [8, c.13]

Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може з необхідністю випливати жодне істинне положення.

Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб з них за правилами мислення з необхідністю походила теза, що доводиться. Недостатня кількість доказів може привести до поспішних висновків.

Викладені в процесуальних та інших юридичних документах судження, висновки, ствердження повинні відповідати законам формальної логіки, а саме:

1) будь-яка думка має бути точно сформульована та мати стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;

2) вона не повинна суперечити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них неодмінно хибне;

3) два взаємовиключних судження не можуть бути одночасно істинними або хибними. Одне з них неодмінно істинне, друге — хибне. Третього не дано;

4) достатньою підставою будь-якої думки може бути інше, вже доведене, перевірене та визнане істинним судження, з якого з необхідністю походить істинність даної думки.

Логічність допомагає позбутись як помилок, так і опусів, які можуть навіть важливе перетворити в комічне.

Слід уникати софізмів у різних його проявах.

Юридичний документ має бути максимально раціональним, зрозумілим і доцільним — мінімум слів, максимум інформації. Повнота інформації — всі необхідні складники думки мають у тексті своє словесне вираження в такому достатньому і реально можливому обсязі і формі, так щоб нічого не треба домислювати. Ясність і точність мови та свобода від суперечностей. Документ має бути викладений зрозумілою, простою і доцільною термінологією.

Юридичний документ має бути викладений у суворій логічній послідовності, з тим щоб кожне нове судження виходило з досудового або не було пов'язане з ним за смислом та змістом, щоб не було логічних протиріч або неочікуваних, не виведених з тексту документа висновків. Використовувані поняття мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури. Зміст та обсяг вживаних понять мають відповідати якісній та кількісній характеристиці означуваних предметів.

Поняття нерозривно пов'язане зі словом основним знаком понять про предмети та явища. Слід ураховувати, що багатьом словам властива багатозначність — полісемія [8, c.21].

Багатозначність слів сама по собі ще не недолік, але приховує в собі потенційну можливість логічної помилки при складанні тих або інших документів. Така помилка називається ерівокацією і полягає в підміні первісного значення слова в процесі використання, заміні його смислу на смисл його похідного номінативного значення або навпаки. Якщо юристи припускаються таких помилок несвідомо, то гумористи навмисно та вміло їх використовують.

Логіка написання документа передбачає, що смисл включених до нього слів не змінюється. Якщо цього уникнути важко, використовуються слова-синоніми з відповідним смисловим навантаженням або фразеологізми.

Успішному вирішенню завдання швидкого і кваліфікованого складанні документа сприяє їх уніфікація .

Уніфікація юридичних документів — це моделювання певної логіко-інформаційної композиції тексту з найбільш оптимальним поєднанням текстових формул (кліше) , які відповідають найчастіше повторюваним юридичним ситуаціям, з тим щоб при мінімумі слів точно і ясно передати максимум юридичне значимої і доцільної інформації [13, c.28].

Висновок

Отже, процесуальна форма — це сукупність однорідних процедурних (процесуальних) вимог, передбачених законом, що визначають умови, порядок та послідовність дій учасників процесу для досягнення певної мети. Можна сказати, що процесуальна форма — це встановлені правила, які зумовлюють порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності.

Процесуальні форми мають бути досить потужними та міцними, щоб добути істину з лона фактів і не бути спотвореними суддями або сторонами; вони мають бути доволі простими, ясними та гнучкими для того, щоб слугувати опорою, не стаючи перешкодою, та пристосовуватись до особливостей кожної справи. Значення процесуальної форми для встановлення істини у кримінальній справі доведено багатовіковою світовою судовою практикою і теорією кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна форма судочинства повинна забезпечувати як можливість встановлення об'єктивної істини, так і надійний захист прав і свобод людини. При цьому не виключається конфлікт інтересів і конкуренція цінностей. Співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини характеризується єдністю та боротьбою протилежностей. В цілому названі гарантії, об'єднуючись за метою, створюють систему гарантій правосуддя і визначають модель кримінального процесу.

Евристичний пошук шляхів розв'язання проблеми подальшого зміцнення гарантій правосуддя дає можливість внести на розгляд наступні ідеї та пропозиції.

Розширити систему принципів правосуддя, поповнивши її такими принципами кримінального процесу, як: презумпція добропорядності людини, справедливість судочинства, документованість процесуальних дій і рішень, недопустимість примусу до свідчень проти самого себе, членів сім'ї та близьких родичів, реабілітація невинуватих осіб.

Відмовитись від виконання слідчим функції обвинувачення. Він повинен проводити розслідування – одну з функцій процесу. Для цього треба усунути з теорії і практики кримінального процесу такі поняття як «обвинувальний висновок» та «обвинувачений». Замість названого висновку слідчий повинен буде скласти «висновки попереднього розслідування», в якому свої міркування щодо винуватості особи може висловити у формі — «зібрані в процесі розслідування докази дають підстави для висновків про наявність в діях підслідного ознак злочину, передбаченого відповідною статтею КК України.

Список використаної літератури

1. Тлумачний словник іноземних слів. Л.П. Крисін, ЕКСМО, 2011. С. 668–669).

2. Загальна Декларація прав людини:прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.

3. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами та доповненнями. – Харків: Парус-Друк, 2012. – 48 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом № 4651-VI від 13.04.2012 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VI від 13.04.2012 р. – Х. : Право, 2012. – 392 с.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – 768 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1328 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково-практичний посібник / [авт. кол.: Андрєєв Р. Г., Блажівський Є. М., Гошовський М. І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.

8. Кримінальний процес : підручник / за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х. : Право, 2010. – 608 с.

9. Кримінальний процес України: Навчальний посібник для підготовки до іспиту / За заг. ред. Ю.П. Аленіна. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 328 с.

10. Лобойко Л.М. Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006-2011 роки). Частина 1. Загальні положення і досудове провадження: монографія. – К.: Істина, 2012. – 288 с.

11. Резолюція ПАРЄ № 428 (1970 р.).

12. Сімонович Д.В. Європейські стандарти забезпечення прав людини у досудових стадіях кримінального процесу України : монографія. – Харків : НикаНова, 2011. – 272 с.

13. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под общей редакцией проф. П.А. Лупинской – М.: ЮристЪ, 1995. – 544 с