12. Одно факторні та багатофакторні моделі прогнозування банкрутства.

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основі одно-факторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покла­дено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за прин­ципом дихотомії.

Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпіри­чно побудованої шкали критичних (нормативних) значень дослі­джуваного показника. Загальний висновок про фінансовий стан підприємства робиться на підставі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Показники Бівера:

1. відношення СазЬ-РІо\у до позичкового капіталу;

2. відношення чистого прибутку до валюти балансу;

3. відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

4. відношення оборотних активів до поточних зобов'язань(показник покриття);

5. відношення робочого капіталу до валюти балансу;

6. відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства(без амортизації).

Головним суперечливим моментом однофакторного дискри­мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогно­зування банкрутства. Одним Із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу.

Головне завдання багато факторного дискримінантного аналізу в контексті оцінки фінансового стану підприємств зводиться до побудови оптимальної дискримінантної функції (моделі), завдяки якій можна з достатньо високим рівнем імовірності здійснювати класифікацію підприємств, що аналізуються, за рівнем їх фінан­сового стану. Багатофакторна дискримінантна функція — це функція, на основі якої обчислюється інтегральний показник фі­нансового стану підприємства (пояснювана змінна) за допомогою значень багатьох незалежних (пояснюючих) змінних з урахуван­ням вагомості кожної з них. Базовий алгоритм лінійної багатофа-кторної дискримінантної функції можна записати в такій формі:

Y=a0+a1x1+a2x2+a3x3+…….+apxp

Y – Залежна дискримінантна змінна.

Х1, х2 – незалежні змінні дискримінантної функції

А1,а2,- коефіцієнт дискрименантної функції.

14. Західні моделі діагностики банкрутства.

Уникнути недоліків традиційного аналізу дозволяє застосування мультиваріантного дискреминантного аналізу.

Базовий алгоритм багатофакторної дискреминантної функції має такий вигляд:

Z = x1a1 + x2a2+xnan – a0

Z- інтегральний показник фінансового стану

x- незалежні змінні дискреминантної функції

a- параметри дискреминантної функції

a0-вільний член дискреминантної функції.

• Найбільш поширеніші моделі інтегральної оцінки за допомогою МДА є такі:

• Модель Альдмана

• Модель Беермана

• Модель Вайбеля

• Моделі інтегральної оцінки німецького банку.

Модель Альдмана

Z=0,012х1 + 0,014х2 + 0,033х3 + 0,06х4 + 0,999х5

Де:

Х1- робочий капітал/валюта балансу

Х2-сума нерозподіленого прибутку/валюта балансу

Х3-звичайний прибуток до оподаткування + % за кредит/валюту балансу.

Х4-ринкова вартість підприємства/позичковий капітал

Х5-чиста виручка від реалізації продукції/валюту балансу

Якщо значення Z до 1,18, то ймовірність банкрутства висока, якщо від 1,81 до 2,26 не можна зробити висновки про ймовірність банкрутства, 2,67 – низька ймовірність банкрутства.

Для Українських підприємств застосування цієї моделі є недоцільним, оскільки вони не враховують актуальних умов діяльності українських підприємств.