141. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого прожи­вання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за таких умов:

1) якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

2) якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред’явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом;

3) вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо;

4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою юридично поважними.

Фізична особа може бути оголошена померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Законодавство виділяє ряд підстав, за наявності яких громадянин може бути оголошений померлим. До таких підстав належать:

- відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, визначених законодавством, - протягом шести місяців;

- неотримання відомостей про місце перебування фізичної особи протягом визначеного законодавством часу;

- неможливість встановити, чи є живою фізична особа.

142. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.

143. Усиновлення

Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Усиновлення — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача та рішення суду. Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення: дитини, батьків, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення провадиться і без їх згоди.

Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв'язок між усиновленим та його батьками і родичами.