43. Процесуальне становище представника в суді

Процесуальний представник – це особа, яка надає правову допомогу іншій особі, шляхом вчинення в межах наданих їй повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

Для того, щоб відбулося процесуальне представництво повинно бути дотримано низку умов:

- такі особи мають бути правоздатні та дієздатні, інакше кажучи, не може бути представником особа, яка не має цивільної процесуальної правосуб’єктності, тобто не досягла вісімнадцяти років чи обмежена в дієздатності, або позбавлена її;

- не повинно бути заборони закону на представництво;

- належним чином повинні бути оформлені повноваження. Представники допускаються в процес тільки при наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження. Довірителі уповноважують своїх представників на участь у справі усною заявою, зробленою в суді, яка заноситься до журналу судового засідання, або письмовою заявою.

44. Особи, які можуть бути представниками

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичними знаннями.

Представниками у суді можуть бути й інші особи:

1) вони повинні бути повнолітніми;

2) мати цивільну процесуальну дієздатність;

3) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва;

4) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді.

45. Поняття і види цивільної юрисдикції

Цивільна юрисдикція – це коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу.

Цивільна юрисдикція поділяється на види:

- виключну – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенції суду;

- альтернативну – юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу;

- договірну – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін;

- імперативну (умовну), за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Зокрема, до органів, які розглядають трудові спори, відносяться комісії по трудових спорах, а також районні, районні у містах, міські чи міськрайонні суди;

- за зв’язком справ, яка поєднує ознаки, властиві іншим видам, зокрема альтернативній юрисдикції. Так, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Таке звернення не позбавляє особу права на звернення до суду.

46. Поняття і види підсудності

Підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ.

Види підсудності:

1) предметна (функціональна) підсудність - визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій;

2) територіальна підсудність - розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність;

3) альтернативна підсудність - підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Позов може бути пред'явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність названа підсудністю за вибором позивача.