- •1. Предмет курсу “Римське приватне право”
- •2. Рецепція римського права
- •3. Рецепція римського приватного права в Україні
- •Тема 2. Джерела Римського приватного права план
- •1. Поняття та види джерел римського приватного права
- •2. Звичай та звичаєве право
- •3. Закон
- •4. Преторське право
- •5. Юриспруденція і юристи
- •6. Постанови сенатута Імператорські конституції
- •7. Кодифікація Юстиніана
- •Тема 3. Особа в Римському праві план
- •1. Поняття особи
- •2. Категорії населення
- •Тема 4. Сімейно-правові відносини план
- •1. Види сім’ї в Римі
- •2. Шлюб та його види
- •3. Особисті та майнові відносини між подружжям
- •4. Правові відносини між батьками і дітьми
- •5. Опіка і піклування
- •Тема 5. Римський цивільний процес план
- •1. Поняття та особливості римського цивільного процесу
- •2. Види цивільного процесу в Римі
- •3. Оскарження та виконання судового рішення
- •4. Поняття та види позовів. Позовна давність
- •Тема 6. Речове право план
- •1. Поняття та види речей
- •2. Право власності
- •3. Володіння
- •4. Право на чужі речі
- •Тема 7. Зобов'язальне право план
- •1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •2. Сторони у зобов’язанні
- •3. Види зобов’язань
- •4. Підстави виникнення зобов’язання
- •5. Зміст зобов’язання
- •6. Виконання зобов’язання
- •Тема 8. Договір у Римському праві план
- •1. Поняття договору
- •2. Структура договору
- •3. Умови дійсності договору
- •Тема 9. Спадкове право план
- •1. Загальні поняття спадкового права
- •2. Спадкування за заповітом
- •3. Спадкування за законом
Тема 2. Джерела Римського приватного права план
1. Поняття та види джерел римського приватного права
2. Звичай та звичаєве право
3. Закон
4. Преторське право
5. Юриспруденція і юристи
6. Постанови сенату та Імператорські конституції
7. Кодифікація Юстиніана
1. Поняття та види джерел римського приватного права
Термін джерело означає першооснову усього того, що відбувається - умови, місце, причини, які зумовлюють ту чи іншу подію або явище. В юридичній літературі з римського права, яка нагромадилася за дві тисячі років у різних народів поняття джерела права вживається: 1) у значенні матеріальних умов, з яких народжується право; 2) у значенні політичних, іделогічних, релігійних, моральних та інших умов, які впливають на зміст права; 3) у значенні форм правоутворення; 4) у розумінні джерела пізнання права.
За своєю суттю право є лише піднесена до закону воля певної соціальної групи, класу або всього народу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.
У наведеному визначенні відображена єдність форми і змісту. Проте зміст може об’єктуватися в різних формах. У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республіки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.
В юридичній науці існує поняття джерело прав у розумінні явищ і фактів, які спеціально мають служити джерелом пізнання правових приписів. До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського приватного права відносяться Закони ХІІ таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила розвиток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - “Звід цивільного права”.
2. Звичай та звичаєве право
Право як сукупність загальнообов’язкових норм, правил поведінки людини в суспільстві може знайти свій вираз у двох основних формах, які називаються джерелами права, - звичай і закон. Звичай - це безпосередній прояв народної правосвідомості, норма, яка свідчить про своє існування самим фактом свого неухильного застосування. Закон - це свідоме і чітко сформульоване веління уповноваженого на це органу влади.
Початковим джерелом права, початковою формою його утворення в Римі був звичай, тобто норми, правила поведінки, які склалися в самій повсякденній практиці. Такі правила поведінки були в додержавному житті, але тоді вони, природно, ще не мали характеру правових. Якщо такі правила поведінки, які склалися в практиці, не набувають визнання і захисту від держави, то вони залишаються простими звичаями, якщо ж звичаї визнаються і захищаються державою як вигідні і необхідні їй, вони стають юридичними звичаями.
Отже, звичаєве право являє собою найстародавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначалися в римському праві такими термінами: mores majorum (звичай предків), usus (звичаєва практика), до якої можна віднести commentarii pontificum (звичаї, які склалися в практиці жерців), commentarii magistratum (звичаї, які склалися в практиці магістратів).