8.Поняття держави ,її ознаки та сутність.

Сутність держави полягає у тому, що вона є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких залежить від певного етапу розвитку суспільства.Головним призначенням класово визначених держав (рабовласницьких, феодальних) було забезпечення інтересів і потреб пануючих класів за рахунок інтересів і потреб гноблених класів.Сучасна демократична держава покликана гармонійно поєднувати задоволення потреб та інтересів як суспільства в цілому, так і кожного його члена шляхом здійснення державної влади, яку вона одержує від народу і здійснює від його імені. Соціальний інтерес набуває спеціальної форми вираження у вигляді законів, що приймаються правотворчим органом держави. Правотворчість властива лише державі. Правотворчий орган встановлює, змінює чи скасовує загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки у вигляді нормативних правових актів.Таким чином, незалежно від того, є держава класовою чи ні, основне її призначення полягає в організації і забезпеченні здійснення у суспільній практиці певних відносин.Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується з виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його розшарування на певні соціальні верстви (класи), зміною форми й характеру між ними та суспільством, якісними змінами в суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин є засадою певного підходу до визначення шляхів виникнення держави - класового, теологічного, патріархального, договірного, психологічного, насильницького. держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціальна неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами. До основних ознак держави відносять:- суверенітет;- територіальне розселення населення країни; - наявність апарату управління і примусу; - здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; - здатність збирати податки, робити позики і давати кредити; - спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення.Суверенітет держави - це верховенство, самостійність, повнота, єдиність і неподільність влади в певній державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

9.Типологія держав.

Типологія держави - це теорія (вчення) про її типи. Тип держави - сукупність держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі подібних економічних (виробничих) відносин, однаковому поєднані загально-соціальної і вузько-класової сторони їх сутності, близькому рівні культурно-духовного розвитку та науково-технічного прогресу.Існують два підходи до типології держав: формаційний (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) і цивілізаційний (М. Єллінек, Г. Кельзен, М. Коркунов, Г. Гелбрейт, А, Тойнбі, С. Хартингтон).Формаційний підхід ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держави. Формація - це історичний тип суспільства, що має певний спосіб виробництва, панівну форму власності, класову структуру Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни віджилих типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. За такого підходу держава набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу.Виділено такі історичні тили держав: 1) експлуататорська рабовласницька (рабовласницький спосіб виробництва; наявність класів рабів і рабовласників; диктатура останніх); феодальна (велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян; наявність класів кріпаків і феодалів; диктатура останніх); буржуазна (капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили; наявність класу робітників і буржуазії; політичне панування останньої); 2) експлуататорські: соціалістична держава (спільна соціалістична власність і планове господарство; поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію; диктатура пролетаріату). Вважалося, що в найближчій історичній перспективі соціалістична держава має перерости в суспільне комуністичне самоврядування.Переваги формаційного підходу: 1) акцентування уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держав і зміні їх типів; 2) підкреслення класової сутності держави (інтереси якого класу виражає); 3) розгляд розвитку держав у поетапності і природності історичного характеру. Вади формаційного підходу: 1) переоцінка класово-економічного чинника, що не завжди має і може мати вирішальне значення у процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників; 2) залишення поза полем зору величезного шару культурно-ціннісних ідей і уявлень, що не можуть бути охарактеризовані як класові; 3) розгляд соціалістичної держави як антикапіталістичної і заперечення її наступності; 4) невиправдане вихваляння соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу; 5) породження міфу про суспільство комуністичного самоврядування. Орієнтований на перебільшене (у найбільш істотних рисах) уявлення про історичні типи держав, формаційний підхід не враховує проблем, які не вкладаються у звичайні рамки класового, формаційного аналізу. Так, раби ніде в давніх суспільствах не були основною виробничою силою, класичний феодалізм існував тільки в деяких країнах Європи, а класичний капіталізм був реальністю переважно в Англії і Німеччині. Класово-формаційний підхід може бути використаний за типології держав світу до другої половини XIX ст.Цивільний підхід застосовує поняття "цивілізація" (від лат. civilis) - тип культури як основу типології держав. Під "цивілізацією" розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак (А. Тойнбі налічує 21 цивілізацію: єгипетська, китайська, західна, православна, індуїстська та ін.).Переваги цивілізаційного підходу: 1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності; 2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи; 3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації. Вади цивілізаційного підходу: 1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій; 2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси; 3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як "душу, кров, лімфу, сутність цивілізації" (А. Тойнбі).Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політичний, так і соціально-економічний розвиток суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, котрі змогли послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.З позицій загальнолюдських цінностей, що стали домінуючими у другій половині XX ст., привабливим видається цивілізаційний підхід, особливо до типології сучасних держав, які неможливо підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від колишньої оцінки цивілізації тільки як культурної спільності і базується на визнанні її комплексного характеру: культура, економіка, політика та ін.) виявляється значно ширшою і багатшою за формаційного підходу. Вона дає змогу пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну й інші - в усьому розмаїтті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і сьогодення ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й ураховує сферу їх взаємодії на ґрунті загальнолюдських цінностей. Проте на основі цивілізаційного підходу ще не побудована чітка типологія держав