1. Поняття та значення організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності

Найбільшу та найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання.

Ринкова економіка передбачає необмежену господарську самостійність об'єктів господарювання народного господарства, які у процесі свого функціонування вступають у різного роду відносини (господарсько-виробничі, організаційно господарські, внутрішньогосподарські). Ці відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності (як між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання) і регулюються, Господарським кодексом, завдяки чому вони набувають характеру правовідносин.

У зв'язку з розвитком економічних відносин та економіки змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб’єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Наявність та розвиток ринкової економіки породив різноманітні організаційні форми суб’єктів господарювання: господарські організації, громадяни-підприємці, структурні одиниці господарських організацій.

Серед суб’єктів господарювання домінуюче місце належить саме підприємствам. Це зумовлено унікальними економічними і соціальними функціями підприємства у економічній системі, адже підприємство виконує функції товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб’єкт господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Тому усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

1. Поняття підприємства

Серед суб’єктів господарювання домінуюче місце належить саме підприємствам. Це зумовлено унікальними економічними і соціальними функціями підприємства у економічній системі, адже підприємство виконує функції товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб’єкт господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Тому усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим, або збірним.

Воно:

* визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств);

* це поняття є загально галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність ознак (економічних, організаційних і юридичних), за якими кваліфікується як суб’єкт господарювання і суб’єкт права.

За допомогою цих ознак, систематизованих ч. 1 ст. 62 ГК, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

По-перше, закон визначає, що підприємство – це суб’єкт господарювання. Суть визначення “суб’єкт господарювання” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об’єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 ГК).

Отже, по-друге, підприємство є самостійним суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Підприємство – це статутний суб’єкт господарювання. Статут підприємства - це локальний акт господарського законодавства, який нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Статут це один з найважливіших правових актів підприємства.

Також підприємство має мати необхідне для суб’єкта господарювання майно – основні й оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб’єктом права. Основні й оборотні кошти знаходяться на самостійному балансі, гроші – на поточному рахунку підприємства в банках.

Підприємство має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’язки) як суб’єкта господарювання, з другого – зазначає. що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4, 5 ст. 62 ГК). Цим підприємство суттєво відрізняється від об’єднань підприємств, до складу яких входять юридичні особи.