11.1. Структура населення з методикою моп. Типи, види і форми безробіття.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

зайняті — це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робо­чий день;

безробітні — ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважа­ється безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: “без роботи”; “робить активні спроби знайти роботу”; “готова відразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізова­них установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи). Таким чином,

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою; Робоча сила = Зайняті + Безробітні.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чи­сельності робочої сили. Позначається буквою u і вимірюється у відсотках: u = (Безробітні / Робоча сила) * 100%.

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше: Рівень зайнятості = (Зайняті / Особи у віці від 16 років і старше) * 100%.

Основні типи безробіття — добровільне, "природне" (або соціальне), та вимушене.

Добровільне безробіття — тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць.

Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці, тобто наявність лише важкої та непрестижної праці.

"Природне" (соціальне) безробіття — тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи.

Вимушене безробіття — тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.

Основними формами вимушеного безробіття є поточне, аграрне (або приховане) і застійне (або перенаселення).

Поточне (плинне) безробіття зумовлене циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських працівників залишались у селі, підробляючи в місті.

Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця).

Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням частки ВПК в економіці) безробіття.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням).

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв’язку з техно­логічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.