1. Зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції lras (мал. 14.1);

2. Зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення ав до положення сд(мал. 14.2).

Економічне зростання означає:

- збільшення реального ВВП(ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

- збільшення реального ВВП(ЧВП або НД) в розрахунку на душу насе­лення;

- збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Еко­номічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за фор­мулою:

Т= *100%, де У1 та У0 — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

Iснує два типи економічного зростання: екстенсивний (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивний (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання).

9.4. Модель економічного зростання Харода-Домара. Це найпростіша макроекономічна модель зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (У), який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (І) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NХ) дорівнює нулеві, а державні витрати (G) в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромад­ження капіталу. Основні передумови моделі: постійна гранична продуктивність капіталу МРК=(dУ/dК); постійна норма заощадження S=I/Y; відсутній процес вибуття капіталу W=0; інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу. Формально це означає, що dК(t)=І(t);

модель не враховує технічного прогресу;

випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозаміни факторів виробництва — праці і капіталу.

Модель Харода—Домара непогано описувала реальні процеси еконо­мічного зростання 1920—1950-х рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємо­дія і взаємозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. А тому теорія зростання Харода-Домара, яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту - норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

IS

1 . На графіку показано дві лінії: S=s Y

заощаджень та інвестицій. Заощаджен-

ня є функцією сукупних доходів, то- і

му вони зображені як лінія, що під

певним кутом піднімається вгору. На-

хил лінії (кут) визначається гранич-

ною схильністю до заощаджень. Лінія

інвестицій зображена як незалежна від

в еличини доходу.

2. існує лише одне значення продукту Y 1 Ye Y2 Y

(доходу) Yе, при якому досягається від-

повідність заощаджень та запланованих

інвестицій.

3. В умовах, коли випуск перевищує рівноважний (Y2 ),за-

ощадження є більшими від інвестицій ( S>І). Якщо ж випуск

менший від рівноважного (Y1), навпаки, інвестиції є більшими

від заощаджень (І>S).

9.5. Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:

1) пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z·K,z·L)=z·F(K,L).

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

або y = f(k), де у – продуктивність праці Y/L, а k – капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;

2) виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

Рисунок 12.2 – Модель економічного зростання Р.Солоу

3) сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)·у, отримаємо y = (1-s)·y+і. Звідки: і=s·у Ю і=sЧf(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.

“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). (Золоте правило( виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації – s ):МРК = s.

9.6. Основні чинники сучасного економічного зростання.

Iснують дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

екстенсивні фактори : збільшення чисельності зайнятих, збільшення фізичного обсягу капіталу;

інтенсивні фактори : технологічний прогрес, рівень освіти та професійної підготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, покращення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні фактори.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров’я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарсь­кого виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.