12. Технологія особистісно-зорієнтованого уроку літератури

Особистiсно-зорiєнтоване навчання – освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності. Пізнання рідної мови має бути організоване як дослідження, експеримент, а не як спосіб передачі педагогом готових знань, умінь, навичок.

Мета ОЗОН – не оволодіння знаннями, уміннями, навичками, як в авторитарному типі навчання, а вільний розвиток особистості, яка у процесі навчання зберігає свою неповторну індивідуальність, самобутність та гармонію з довкіллям. Найхарактернішою ознакою особистісно-зорієнтованого типу навчання є те, що активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні. Вони є суб’єктом пізнання. Кожен школяр долучається до співпраці в колективній, груповій діяльності. Завдання вчителя – простежити динаміку розвитку учня, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

Особистісно-зорієнтоване навчання ґрунтується на таких методологічних засадах: (за І. С. Якиманською)

1) особистісно-зорієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності;

2) має забезпечувати кожному учневі (спираючись на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід) можливість реалізувати себе в різних видах діяльності;

3) зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб учень міг вибирати предметний матеріал, його вид та форму;

4) освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є найважливішим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня і має бути основною метою сучасної освіти;

5) освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливості його творчого вдосконалення, широке використання суб'єктного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій навколишньої дійсності на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх настанов;

6) найважливішими чинниками особистісно-зорієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;

7) особистісно-зорієнтоване навчання будується на принципі варіативності.

Принципи функціонування особистісно-зорієнтованого навчання

1. Основний принцип особистісно-зорієнтованого навчання — визнання, усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб’єкта, але насамперед як індивіда з неповторним суб’єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис. Особистісно-зорієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання та предметної діяльності.

2. Важливий принцип диференціації, може бути двох видів:

• предметна диференціація (розподіл учнів на різнорівневі групи, ураховуючи принцип природовідповідності на певних уроках та фахових профілів);

• духовна диференціація з урахуванням особистісних відмінностей, пов’язаних із традиціями сім’ї, моральності.

3. Освітній процес особистісно-зорієнтованого навчання дає кожному учню, спираючись на його здібності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

4. Принцип варіативності — базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює вчитель-предметник, ураховуючи мету розвитку кожної окремої дитини.

5. Принцип проектування навчального предмета (ідея — навчальний процес — своєрідна проекція науки).

6. Принцип гуманізації змісту освіти.

7. Принцип системності знань.

8. Принцип інтегративності знань.

9. Принцип узгодження наукових і навчальних знань.

10. Принцип забезпечення пізнання та психічного розвитку тощо.

Технологічні етапи особистісно-зорієнтованого уроку:

Етап орієнтації:

• мотивація подальшої діяльності вчителем, позитивна настанова на роботу;

• орієнтація учнів про місце певного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, словесна настанова тощо);

• опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.

Етап цілепокладання:

• учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);

• визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяльності свідчитимуть про це).

Етап проектування:

• залучення учнів (за можливістю) до планування подальшої діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання);

• складання плану очікуваної роботи;

• обговорення складеного плану.

Етап організації виконання плану діяльності:

• надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індиві­дуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнена відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо);

• вибір учнями способів фіксації пояснення но­вого матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки та ін.);

• вибір учнями (за можливістю) завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та відпрацюванні навичок;

• варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності та способом виконання).

Контрольно-оцінювальний етап:

• залучення дітей до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);

• участь учнів у виправленні зроблених помарок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);

• надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети); використовування механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.

Особистісно-зорієнтоване навчання – це таке навчання, центром якого особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Воно має сприяти саморозвитку особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначати і продуктивно будувати життя. Згідно з цим принципом на сучасному етапі розвитку системи освіти відбувається перехід до особистісно-зорієнтованого навчання, мета якого – створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямовану, гармонійному розвитку школяра, громадянина і творчої особистості.