119. Яке основне досягнення Ферраро-Флорентійського собору?

Євгеній IV розпустив Базельский собор (1431-1449) і скликав єпископів у Феррарі. Знову стався розкол. Частина учасників Базельского собору спротивилась папському розпорядженню і навіть зажадала, щоби папа особисто прибув на собор і пояснив свою позицію. Коли минув визначений термін, а папа не прибув, 300 учасників собору серед яких було лише семеро єпископів, оголосили Євгенія позбавленим влади. На його місце обрали графа Амадея Савойського, котрий прийняв ім’я Фелікса V.

Проте переважна більшість єпископів була проти нового розколу. У Феррарі та Флоренції продовжувалися переговори із представниками грецької церкви. 6 липня 1439 р. у Флоренції була проголошена унія двох церков: латинської і грецької. Тоді ж було вирішено організувати хрестовий похід проти турків, які воювали проти Візантійської імперії. Флорентійська унія, на яку православні пішли перш за все з мотивів політичних (її підтримали нікейський митрополит Віссаріон та київський митрополит Ісидор) не була до кінця реалізована. Організований кардиналом Цезаріні хрестовий похід, який очолив король Польщі та Угорщини Владислав ІІІ Ягеллончик, закінчився нищівною поразкою хрестоносців під Варною у 1444 р.

Основне досягнення собору – збереження єдності церкви, тобто кардинали не допустили ще одного розколу.

120. Основне значення праці Фоми Аквінського та Миколая Кузанського

Найвидатнішим представником латинської теологїї був св. Тома Аквінський (1225-1274). Молодший син графа аквінського Лондольфо, вихованець знаменитого монастиря Монте-Кассіно, залишив багато блискучих праць, в яких виклав систематизацію і пристосування різних галузей знань в узгодженні релігійних положень з філософськими істинами. Вершиною середньовічної теології та філософії є творчість Миколая Кузанського (1401-1464), яка належить вже ранньому Відродженню. Цей кардинал виступив з вченням про співпадіння протилежностей у першоєдиному та про творчу роль людини у Всесвіті.

121. Якою була структура ополчень в ранньому середньовіччі?

На ранніх етапах розвитку варварських європейських держав армію складало народне ополчення, що брало активну участь у політичному житті. Відсутність державного скарбу виключала можливість організації виробництва і централізованого забезпечення війська. Тому кожен ополченець озброювався своїм коштом. Перші кроки щодо ускладнення озброєння і його подорожчання привели до краху племінної основи франкської армії, поповнюваної в VII ст. галло-римлянами та вільними прекаристами. На військову організацію франків, як і інших германських племен вплинули римські установи. Були введені гарнізонна служба, підпорядкування військових загонів місцевим посадовцям, призначення королем командирів–тисячників, сотників.

У міру збільшення території та її вразливості вже не тільки посадовці короля перебували на чолі ополчення, але і великі землевласники-сеньйори, на яких було покладене завдання оборони певних територій.. Згодом військові загони приводив з собою кожен сеньйор.

Безпосередньою причиною запровадження бенефіційної системи у франків Карлом Мартеллом була необхідність створення важкої кінноти для боротьби з ар

2 тра 2012 о 18:16|Це спам|Відповісти

Тарас Оліярчук

122. Якою була структура «спису» і як вона еволюціонувала?

Основою феодальної армії була постійна дружина короля чи герцога, чисельність якої визначалася його можливостями. Далі під знамена сюзерена скликалися “списи” його безпосередніх васалів-баронів та команди намісників, які згодом перетворювалися у великих феодалів, які утримували власні дружини та скликали “списи” власних васалів. Цього війська не вистачало і довший час зберігалося ополчення (кінне ополчення з дрібних землевласників) та піше ополчення, яке виставляли міста. З ускладненням озброєння ополчення міст переважно застосовувалося лише для їх оборони, а кінне ополчення скорочувалося.

Ополчення мали стару структуру за десятковим принципом, але в міру їх відходу нижчим підрозділом став “спис”, який включав кінного лицаря з 1-2 пажами-зброєносцями та 1-2 лучниками чи списоносцями (4-10 чол.) З таких підрозділів і феодальних команд формувалися з’єднання, часто безпосередньо перед битвою. Вони не мали спільних навиків, не відчували сусіда і не відзначалися дисциплінованістю.

Тому міста намагалися замінити такі лицарські війська найманими командами професійних кондотьєрів (які набирали під свої знамена як молодших синів знатних сімейств, так і пополанів та селянських синів, навчали їх лицарської науки і методом природнього відбору залишали сильніших) або загони ландскнехтів, які набиралися за подібним принципом. Королі стали формувати підрозділи з сержантів (які носили лицарське озброєння, але не мали шляхетного походження і озброювалися на кошт державного скарбу).

Основним родом військ у феодаьній армії була лицарська кіннота, яка ділилася на легку, середню і важку (панцирну). Бойовою одиницею списа був сам лицар у захисному обладунку з повним набором різноманітного озброєнні, інші воїни цього підрозділу мали слабше захисне озброєння. 25–50 і більше списів об’єднувалися у вищу організаційно-тактичну одиницю – знамено. Останні перед битвами зводилися в групи (центр, фланги, резерв) і часом шикувалися в дві-три лінії.

Лицарське військо вперше відчуло свою вразливість під час хрестових походів. Столітня війна та італійські кондотьєри практично поховали лицарську кавалерію, а запровадження вогнепальної зброї зробило її непотрібною.

Збільшення економічних можливостей монархів перш за все за рахунок міст, сформували передумови для створення найманих армій, основою яких стали дрібне дворянство, розорені міщани та селяни, які втрачали землю. Організаційними одиницями в арміях нового типу стали полк і рота. Піхотний полк складався з 8–10 рот по 100–400 осіб, а кавалерійський – з 4–8 рот по 70–100 осіб кожна. Полки зводилися в бригади.

Істотно вплинуло на розвиток військового мистецтва масове оснащення армій вогнепальною зброєю. Це призвело до виникнення і розвитку лінійної тактики. З удосконаленням і все більшим впровадженням у війська вогнепальної зброї колони почали витягуватися по фронту. Легка кіннота відділилася від важкої і займала самостійне місце в бойовому порядку. Так, нарівні з піхотою і кіннотою, з’явився третій рід військ – результат битви став залежати не стільки від атаки живої сили, скільки від потужності вогню.