123. Як розвивалося виробництво мечів?

Основною холодною зброєю впродовж середньовіччя слугували залізні і сталеві мечі. Ефес типового середньовічного меча складався з руків’я, гарди (зазвичай типу хрестовини) і голівки.

Після падіння Римської імперії й до виділення рицарської кінноти в головну ударну силу на полі бою, у період з VI по X cт., у Західній Європі меч значно збільшився в розмірах (довжина античних мечів не перевищувала 70 cм). Провідним типом довгого меча в цей період став так званий “каролінзький”. Довжина такого меча сягала 80–90 см, а ширина – 5–6 см. Більш важким був “норманський” меч, досить товстий у поперечці.

- IX–X ст. були виключно рубаючою зброєю;

- XI–XII cт. дещо повужчали донизу, набули ознак як рубаючої, так і колотої дії.

- Наприкінці XII ст. руків’я меча подовшало настільки, що дозволяло діяти двома руками. У цей період мечі здатні проникати крізь щілини у з’єдн

2 тра 2012 о 18:16|Це спам|Відповісти

Тарас Оліярчук

125. Як еволюціонував захисний обладунок лицаря?

У Х ст. майстри металурги Близького Сходу навчилися волочити з заліза дріт й виготовляти кольчугу. Після хрестових походів вона стала елементом захисного озброєння як кавалерії так і піхоти. Уже у ХIII ст. використання великих залізних плоских кiлець привело до появи спецiального доспiху - байдани, який являв собою кольчугу без комiра, з розрiзом на грудях i з короткими рукавами. Важила байдана, як i кольчуга 6-6,5 кг. Цей доспiх схiдного походження успiшно дожив до початку XVII ст. З другої половини XIV ст. панiвним став комбiнований панцир. Зi сходу були запозиченi такi типи комбiнованих панцирiв як бехтерець, колонтар та батарлик, якi у Центрально-Східній Європі дожили до середини XVI ст.

Бехтерець походить з Персiї. Важив вiн 10-12 кг, довжина його доходила до 66 см. Колонтар походить з Середньої Азiї. Батарлик був рiзновиднiстю колонтаря. Всi цi рiзновиди комбiнованих панцирiв проiснували до початку XVII ст.

Захисна зброя довший час намагалася протистояти наступальній. На противагу Сходу Європа намагалася повністю бронювати лицаря і коня, але коли вага обладунку сягнула за 40 кг, це втратило сенс. В довершення арбалети, англійські луки та вогнепальна зброя пробивали і ці доспіхи. Лицарська кавалерія явно сходила з арени, але лицарі цього не хотіли визнавати і вимагали вдосконалення бронювання. Врешті нова хвиля вдосконалення наступальної зброї зрештою призвела до того, що під кінець середньовіччя та значно випереджала захисну.

126. Яке завдання донжону в обороні замку?

Донжон – центральна вежа, що і була резиденцією феодала. Донжон, як правило, будувався першим і розташовувався на найбільш недоступній частині замку. Від нього в напрямку поля, де розташовувалися ворота, будувалися наступні укріплення. Якщо фортеці загрожувала небезпека, завжди був напоготові загін лицарів, обов’язком котрих як особистої варти феодала була оборона життя і майна свого пана.

Тобто, донжон виконував оборонну функцію вразі небезпеки для феодала, а також був його житлом.

127. Яка ефективність стрілецької зброї (луків і арбалетів) і чому вони конкурували з вогнепальною зброєю?

Вдосконалений англійський лук пробивав лицарський панцир на віддалі майже 300 кроків. За скорострільністю та гнучністю лук довго випереджав майже на порядок вогнепальну зброю, через що в окремих арміях зберігся майже до кінця ХVII ст.

Перші арбалети – стальні або дерев’яні луки з’явилися в Європі в ІХ ст. У пізньому середньовіччі з’явився різновид арбалета, який стріляв кам’яними кулями – баллістер. Відмовлятися від них почали лише в XVI ст. у міру поширення і вдосконалення вогнепальної зброї. Німецькі ландскнехти використовували арбалет до кінця XVI, а британські стрілки воювали з ним навіть у 1627 р.

Дротик, праща, лук, арбалет були прототипом майбутньої вогнепальної зброї до винайдення пороху.

Стрілецька зброя конкурувала із вогнепальною, тому що на перших порах вогнепальна зброя, не була такою скорострільною як стрілецька. Але поступово вона її витіснила.

128. Для чого застосовувалися требюше і яка ефективність їх застосування?

Метальною машиною був требюше – важка облогова (“холодна”) артилерія середньовіччя. Требюше мала здатність метати снаряди будь-якої форми і розмірів. Однак для пробиття діри в стіні необхідно, щоб снаряди один за одним били в одну точку.

ЕФЕКТИВНІСТЬ: требюше програвав ейнарму в швидкострільності, вимагав численної обслуги, зате явно перевершував і ейнарм, і мангонель за руйнівним впливом на укріплення противника та його технічна надійність і ресурс конструкції були вищими, ніж у мангонеля і ейнарма.

129. Хто і де вперше застосував гармати?

У Європі гармати вперше були застосовані саме арабами у 1118 р. при облозі Сарагоси.

Близько 1216 р. перший з європейських авторів – англійський монах Роджер Бекон описав склад пороху. Арабський письменник Хасан-аль-Рамах у 1290 р. описав найдавнішу арабську рушницю-гармату.

2 тра 2012 о 18:17|Це спам|Відповісти

Тарас Оліярчук

130. Як розвивалася ручна вогнепальна зброя?

Така зброя з’явилася майже одночасно з важкою артилерією. Перші плечові вогнепальні гармати – прототипи майбутньої ручної вогнепальної зброї називалися ручними бомбардирами. З одного боку ручна вогнепальна зброя (кулеврини, аркебузи, мушкети) на етапі свого становлення – булла важкою та малоефективною. Навіть вдосконалення способу запалювання заряду не робило таку зброю безвідмовною у бою.

Загалом же виникнення та розвиток вогнепальної зброї остаточно змінили способи ведення війни, особливо війни позиційної та фортечної. Громіздка та менш ефективна дерев`яна техніка відійшла у минуле. Змінилися принципи ведення війни на морі. Звичайна перестрілка лучників та абордажний бій залишились на другому плані, потопити ворожий корабель стало простіше за допомогою гармат.

131. Чим дракари відрізнялися від інших сучасних їм морських суден?

Масового поширення у Північній Європі до середини XI ст. набули скандинавські кораблі типу дракар. Дракари – справжні шедеври кораблебудівного мистецтва. Основним рушієм дракара було рейкове вітрило, площею 70 м2 і більше, зшите з окремих вертикальних полотнищ, пишно оздоблене золотою тасьмою, малюнками гербів вождів або різними знаками і символами. Борти були захищені багато розписаними щитами воїнів.

Дракар – веслово-вітрильний безпалубний корабель вікінгів.

Ці судна відрізнялися зовнішнім виглядом та будовою, адже мали рейкове вітрило.

132. Які типи суден використовували військові флоти у ХІІ-ХV ст.?

Нова ера у північноєвропейському кораблебудуванні припадає на XII– XIII ст. Пов’язана вона була в першу чергу з появою Ганзейського союзу. Його вплив значно зміцнився завдяки появі нових вітрильних військово-транспортних кораблів з високими бортами та вантажним трюмом – коґґів. Маючи велику водотоннажність, ці кораблі дозволяли слідувати навпростець і перевозити великі партії вантажів, тобто стало вигідно здійснювати торгові рейси і на далекі відстані. Коґґи Ганзи значно вплинули на розвиток вітрильних кораблів Північної Європи і проіснували аж до XV cт. – початку занепаду Ганзейського союзу.

У XIV ст. заслуговує на увагу данський військовий корабель. У країнах Середземного моря у XIII–XVII ст. поширеними були каравели – морські вітрильники. Не менш важливу функцію виконували піннаси – рід галер. Маючи низьку посадку, піннаси були незамінні в умовах ведення прибережної війни, глибоких вилазок вверх по гирлу ріки чи транспортування награбованого у відкрите море.

Морська експансія, почата західноєвропейськими країнами з кінця XV ст., і утворення ними заокеанських колоніальних імперій дали сильний поштовх військово-морському будівництву та створенню регулярного флоту.