2.2 Збереження видів деревних рослин іn situ

2.2.1 Комплексне оцінювання генетичних резерватів лісових деревних порід

Найбільш ефективними вважаються методи in situ, тобто збереження лісових генетичних ресурсів у межах екосистем і природних місць зростання, а у випадку акліматизованих або культивованих видів - утому середовищі, в якому вони набули своїх характерних ознак [1]. В Україні основними об'єктами in situ є лісові генетичні резервати (ЛГР), плюсові насадження і плюсові дерева[6, 21]. Станом на 01.01.2010 р. в Держреєстрі України нараховувалося 22061,3 гагенетичних резерватів, 2036,2 га плюсових насаджень, 3296 плюсових дерев, які були відібрані в лісах Держлісфонду.

Найбільш важливими характеристиками таких об'єктів є:

●автохтонність популяцій як об'єктів збереження in situ;

●достатня кількість особин цільового виду, яка гарантуватиме збереження високого рівня алельного різноманіття;

●значний потенціал відновлення природним шляхом;

●стійкість та довговічність деревостанів

Лісові генетичні резервати. Генетичні резервати виділяють з метою збереження і розширеного відтворення генетичного фонду популяцій лісоутворюючих порід у лісах державного значення. Лісовий генетичний резерват являє собою ділянку лісу, типову за своїми фітоценотичними, лісівничими і лісорослинними умовами для певного природно-кліматичного району, в якій зосереджена цінна в генетико-селекційному відношенні частина популяції, виду, екотипу. Генетичні резервати виділяють у природних пристигаючих, стиглих, рідше середньовікових, плюсових і нормальних насадженняхплощею не менше 0,5 га із повнотою деревостанів не нижче 0,6.

Рис. 2.2.1. Генетичний резерват дуба.

Допускається включення до складу резерватів насаджень штучного походження із місцевого насіння при відсутності в цьому типі лісу деревостанів природного походження, а також цінних насаджень штучного походження, зокрема порід-інтродуцентів. Для виділення генетичних резерватів в першу чергу рекомендуеться використовувати : ліси заповідників, національних и природних парків, заповідних лісових участків, заказників; ліси я кі мають наукове або историчне значення; ліси інших категорій охорони, в яких допускаються тільки рубки догляду за лісом, санітарні рубки та инши диї, котрі спрямовані на підтримку чистоти генофонду.

Заповідники створені для охорони природніх ресурсів і віключені з сільсько-господарської діяльності, тому в них краще всього здійснюеться охорона генофонду видів котрі охороняються або популяцій рослин.

Національні та природні парки також здійснюють охорону природного генофонду зі всіма його варіаціями, оскільки в них обмежена госродапська діяльність, а завдяки великим територіям значно зменшена можливість міграції генів.

Заказники, являють собою території яхі знаходяться під охороною меншої площі, ніж парки, та створюються для захисту та відновлення цінних та рідкісних видів, деяких форм дерев.

За відсутності в даному районі заповідних територій генетичні резервати в разі необхідності можуть бути виділені влісах першої та навіть другої і трейтеї груп з віднесеним їх рорядко відповідно до чинного законодавства.

Метод виділення лісових генетичних резерватів найбільш ефективний по відношенню охорони генофонду дендрофлори, тому що в цьому випадку зберігаються чи цілі популяції, особливо рідкісні, актуальною є необхідність їх розмноження, що може бути забезпечено тільки на території генетичного резервату.

Плюсові насадження та плюсові дерева. До плюсових відносять древа, які за інтенсивністю росту перевищують середні показники насадження за висотою – не менше ніж на 10 %, за діаметром стовбура – на 30 % і при цьому характеризуються високою селекційною якістю та біологічною стійкістю. Відбір плюсових дерев проводять переважно у стиглих та пристигаючих насадженнях природного походження, а також у високопродуктивних насадженнях штучного походження за типологічним принципом та фітогенетичними ознаками.

• прямий і повнодеревний стовбур;

• діаметр та висота дерева перевищують середні таксаційні показники насадження відповідно не менш ніж на 30 і 10% – І категорія, дещо менше при якісних показниках – ІІ категорія;

• високий показник поточного приросту;

• добре очищення стовбура від сучків (мінімум до 1/3 його висоти) і добре заростання місць відмерлих сучків;

• відсутність косошаровості;

• крона вузька або середньої ширини, добре сформована;

• гілки (сучки) першого порядку не товсті, кут між ними та стовбуром близький до прямого;

• добрий санітарний стан дерева, без хвороб та пошкоджень;

• відсутність або невелика кількість водяних пагонів на стовбурі (у листяних порід);

• нормальне плодоношення.

До плюсових відносять стиглі, пристигаючі або середньовікові насадження, які мають найвищу для цього типу умов місцезростання продуктивність, повнотою не нижче 0,6. У плюсових насадженнях участь плюсових та кращих нормальних дерев повинна становити 15–27 % залежно від повноти насадження.

Під час відбору генетичних резерватів та плюсових насаджень, проведення інвентаризаційних робіт, моніторингу стану і функціональної здатності цих об'єктів існує потреба їх комплексного оцінювання, яка б відповідала принципам об'єктивності, достовірності та інформативності. У минулому було запропоновано кілька методичних підходів до комплексного оцінювання генетичних резерватів [4, 31, 32], в основу яких покладено принцип одно векторного інтегрування значень окремих характеристик об'єкта in situ.

Рис. 2.2.2. Плюсові дерева

Закладання таких плантацій є першим етапом переведення лісового насінництва на генетико-селекційну основу і здійснюється для:

а) відбору та збереження кращих за фенотипом дерев, поміж яких можуть бути дерева цінні за генотипом;

б) поліпшення генетичної якості насіння;

в) генетичної перевірки ПД за насінним потомством від вільного та контрольованого запилення;

г) оцінки клонів за продуктивністю, плодоношенням та стійкістю проти пошкоджень ентомошкідниками, фітохворобами, а також проти несприятливих чинників навколишнього середовища;

д) концентрації лісонасінної бази і підвищення продуктивності праці під час створення, формування, догляду за плантаціями та їх експлуатації

Апробація цих методів виявила певну їх недосконалість, яка здебільшого проявилася в маскуванні критичних значень деяких характеристик в єдиному інтегральному показникові. Тому стала очевидною потреба опрацювання принципово іншого методичного підходу до комплексного оцінювання генетичних резерватів, який би, з одного боку, враховував переваги одно векторного підходу, а з іншого –був позбавлений його недоліків.

Єдиним (одновекторним) інтегральним по­казником неможливо проілюструвати таку широку палітру різнопланових рис об'єктів генозбереження, оскільки кожна із них має свій об'єктивний ва­говий коефіцієнт та різну кількість градацій прояву. Окрім того, єдиний уза- гальнювальний показник, як було зазначено вище, може маскувати досягнен­ня резерватом критичних значень певних його характеристик. Тому ми роз­робили і апробували багатофакторний індекс функціональності, який дає змогу об'єктивніше реалізувати принцип комплексності оцінювання наса­джень генетичних резерватів (Табл. 2.2.1.)