Синтаксис

63. Предмет та одиниці синтаксису. Словосполучення: його ознаки й типи. Речення як основна одиниця мови та мовлення. Речення і судження. Основні ознаки речення.

64. Головні члени речення, їхні типи й способи вираження. Зв’язок присудка з підметом.

65. Другорядні члени речення, класифікація, способи вираження.

66. Односкладні речення, їхні структурно-семантичні типи.

67. Повне та неповне речення. Типи неповних речень. Розмежування неповних речень і повних односкладних. Особливості пунктуації в неповних реченнях. Уживання неповних речень у різних стилях мови. Слова-речення.

68. Речення з однорідними членами. Поняття про граматичну однорідність й однорідні члени речення. Способи вираження однорідності. Однорідні означення та їх відмінність від неоднорідних. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами.

69. Речення з відокремленими другорядними членами. Основні умови та причини відокремлення. Відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків. Пунктуація при відокремленні.

70. Вставні слова, словосполучення. Типи вставних слів і словосполучень за будовою та значенням. Вставні речення, їхні змістові функції, синтаксичний зв’язок з основною частиною речення й місце в ньому. Вставлені слова, словосполучення і речення.

71. Звертання, його значення і способи вираження. Характер граматичного зв’язку звертань з реченням. Вокативні речення. Стилістична роль звертань.

72. Cкладне речення як синтаксична одиниця. Структурні відмінності складного і простого речень. Засоби зв’язку частин складного речення. Сурядність і підрядність у складному реченні. Типи складних речень.

73. Складносурядні речення, їхні типи.

74. Складнопідрядні речення. Синтаксичне значення термінів „головна частина” й „підрядна частина”. Функції сполучних слів і сполучників у складнопідрядному реченні, їхня синонімічність та омонімічність. Місце підрядної та головної предикативних частин у складному реченні.

75. Питання про принципи класифікації складнопідрядних речень у лінгвістичній літературі, їхня характеристика за функцією підрядної частини. Багатокомпонентні складнопідрядні речення.

76. Безсполучникові складні речення, їхні граматичні та стилістичні особливості. Типологія безсполучникових складних речень; особливості пунктуації в них.

77. Складні речення змішаного типу. Складні речення із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком.

78. Період, його структурні типи, особливості інтонації. Період у певних стилях мови. Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність).

79. Способи передачі чужого мовлення: пряма, непряма і невласне-пряма мова. Співвіднесення форм прямої мови з непрямою. Невласне-пряма мова, її структурні особливості та стилістичне використання. Особливості прямої і непрямої мови. Розділові знаки.

ПУНКТУАЦІЯ

80. Основи сучасної української пунктуації. Система розділових знаків. Огляд уживання розділових знаків у простому і складному реченні. Принципи української пунктуації. Типи розділових знаків та їхні функції.

ВСТУП ДО МОВОЗНАВСТВА

81. Поняття системи мови й мовної структури. Знаковий характер мови. Поняття лінгвістичного знака й рівня мови. Основні мовні рівні.

82. Функції мови як суспільного явища. Роль мови в розвитку суспільства. Мова і мовлення.

ІСТОРИЧНА ГРАМАТИКА

83. Загальні відомості про походження і розвиток української мови. Періодизації розвитку української мови Ю. Шевельова, Ю. О. Карпенка, В. В. Німчука та інших.

84. Наслідки занепаду зредукованих Ъ та Ь у системі голосних і пов’язані з ними чергування фонем.

УКРАЇНСЬКА ДІАЛЕКТОЛОГІЯ

85. Діалектологія як наука про діалектну мову і мовлення. Поняття про місцеві діалекти. Основні діалектні одиниці. Джерела вивчення говорів.

86. Літературна мова і діалекти. Коротка характеристика фонетичних, граматичних і лексичних рис наріч української мови. Роль південно-східного наріччя у формуванні сучасної української літературної мови.

СТИЛІСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

87. Стиль як лінгвістичне поняття. Функціональні стилі сучасної української літературної мови, їхня загальна характеристика та ознаки. Колоритно-стилістичні (або експресивні) різновиди мовлення.

\

НОРМИ ОЦІНЮВАННЯ ВІДПОВІДЕЙ

ІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Державний екзамен на ОКР „бакалавр” є комплексним: на нього виносяться програма курсів з української мови (сучасна українська літературна мова, історична граматика української мови, українська діалектологія, стилістика сучасної української літературної мови), загальнотеоретичні питання зі вступу до мовознавства та програма з методики навчання української мови в середній школі.

Критерії оцінювання відповідей з мовних питань

На іспиті студент повинен виявити як знання теорії, так і практичні навички. До обов’язкового контролю за формуванням практичних умінь і навичок належать фонетико-фонологічний, граматичний (морфемний, словотвірний, морфологічний) аналіз слів та синтаксичний розбір речення.

Оцінка „ВІДМІННО” (5 А) ставиться, коли студент повністю засвоїв теоретичний матеріал, логічно й послідовно викладає його, пов’язуючи із суміжними темами, бачить міжпредметні зв’язки, наводить приклади й коментує їх, порівнює з фактами інших мов чи українських діалектів. Обов’язковим є знайомство з додатковою літературою, опрацювання її та використання при висвітленні питання. Студент робить самостійні висновки, висловлює гіпотези, дискутує, аргументує, посилаючись на першоджерела. Відповідь засвідчує вільне володіння науковою термінологією як інтернаціонанальною, так і національною.

Виконуючи практичні завдання, студент демонструє вміння та навички системного аналізу мовного матеріалу, що виявляється в абсолютному дотриманні послідовності розбору й коментарях усіх контрольних характеристик. При виконанні синтаксичного, фонетико-фонологічного та граматичного аналізів не допускає грубих помилок. Можлива одна негруба помилка, яку студент сам при нагадуванні виправляє. Культура оформлення записів бездоганна: дотримано всіх графічних позначень, витримано правила розміщення компонентів аналізу на письмі, немає жодної орфографічної чи пунктуаційної помилки.

Студент демонструє високу культуру фахового мовлення, яка виявляється в точності, логічності, послідовності викладу та в багатстві й різноманітності використаних мовних одиниць.

Оцінка „ДОБРЕ” (4 В) виставляється за умови, коли студент засвоїв теоретичний матеріал, вільно викладає його. Наводить доцільні приклади. Але в нього є незначні проблеми (1−2 неточності) з усвідомленням системних зв’язків чи коментарем мовних явищ.

Не завжди дотримується логіки викладу, хоч вільно орієнтується в матеріалі, але інколи припускається одиничних помилок (наприклад, відносить постання історичних чергувань голосних після редукції слабких зредукованих виключно до ХІІ ст.). Коментує всі мовні процеси, хоч деякі – після нагадування. Додаткову літературу знає, але не вводить посилання на неї в контекст відповіді.

При виконанні практичних завдань в основному правильно виконує всі види мовного аналізу, але може помилятися при коментарі складних мовних змін; при цьому робить не більше 4 помилок (у сумі) при виконанні всіх видів аналізу. Записи грамотні; можливі 1−2 помилки в складних правописних позиціях.

Студент демонструє високу культуру мовлення. Відповідає чітко й виразно, послідовно викладає матеріал, але не завжди використовує можливі засоби урізноманітнення мовлення.

Оцінка „ДОБРЕ” (4 С) студент одержує за добре знання матеріалу, яке виявляється у зв’язній, але неповній відповіді в несуттєвих позиціях (наприклад, студент добре знає питання „Синоніми”, але не висвітлює понять „контекстуальні синоніми”, „абсолютні синоніми”). Наводяться доречні приклади. Але відсутні посилання на додатову літературу, є помилки чи неточності (1−2) у вживанні термінів (наприклад, фонема / звук).

Письмово в аналізах випускник робить 5−6 помилок (у сумі), але не плутає типи розборів, робить їх повністю, з незначними відхиленнями від схем аналізу, правильно використовує графічні позначки, оформляє записи з одиничними орфографічними і пунктуаційними помилками (3−4 в сумі.).

Студент вільно викладає матеріал українською літературною мовою, дотримуючись вимог науково-навчального підстилю. Відповідь може бути неточною в якомусь одному фрагменті, може порушуватися логіка й послідовність викладу, але при цьому не порушується його цілісність.

Оцінка „ЗАДОВІЛЬНО” (3 Д) ставиться студенту, який засвоїв матеріал на рівні переказування, відтворює вивчене не завжди логічно й послідовно, але не губиться при необхідності навести приклад. Він може коментувати найважливіші фонетичні, граматичні процеси, що породили ті мовні факти, які увійшли до шкільного курсу української мови (чергування голосних і приголосних, відмінкові закінчення іменників, форми прикметників і под.).

При виконанні практичних завдань студент виявляє основні необхідні для вчителя вміння (виконує фонетико-фонологічний, морфемний, словотвірний, морфологічний і синтаксичний розбори), але допускає помилки, які свідчать про суттєві прогалини в засвоєнні теоретичного курсу, про відсутність системних зв’язків, що виявляється в недотриманні послідовності аналізу, допускає в сумі 7−9 помилок.

Культура мовлення достатня: студент говорить літературною мовою, але порушує норми наголошування, одинично – фонетико-орфоепічні та лексичні. Послідовність викладу і його логіка можуть порушуватися; мовлення не вражає багатством та різноманітністю форм. У записах трапляються негрубі орфографічні й пунктуаційні помилки (не більше 6).

Оцінка „ЗАДОВІЛЬНО” (3 Е) свідчить про засвоєння матеріалу на рівні невпевненого переказування з порушенням логіки викладу й точності у вживанні термінів. Але студент здатен відтворити теоретичне питання на рівні короткої зв’язної відповіді з одиничними прикладами. Знає стандартні дефініції.

Виконує всі мовні розбори, але в кожному припускається помилок (у сумі не більше 12). Може сплутувати морфемний і словотвірний аналізи, графічні позначки тощо. Але на шкільному рівні здатен відшукати власні помилки чи недогляди.

Мовлення літературне, але можуть траплятися помилки в наголошуванні слів, у виборі форми, на стилістичному рівні – перехід з науково-навчального підстилю на розмовний тощо.

Записи свідчать про посередній рівень грамотності, але без грубих орфографічних і пунктуаційних помилок.

Оцінка „НЕЗАДОВІЛЬНО” (FX) свідчить про епізодичні знання з курсу, які не дають цілісного уявлення про рівень підготовки студента до роботи в школі. Він не може дати зв’язну відповідь на питання, сплутує різні мовні факти, слабо орієнтується в термінології.

При виконанні практичних завдань у нього виникають труднощі з розбором речення, а при виконанні аналізів слова припускається більше 12 помилок (у сумі).

Записи містять пунктуаційні й орфографічні помилки в типових позиціях.