3. Категорія способу дієслова. Історія форм наказового й умовного способів. Уживання форм одного способу в значенні іншого.

Граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності з погляду того, хто говорить, називається способом дієслова: мрію (дія відбувається), мріяв би (можлива дія), мрій (бажана дія).

У залежності від того, яку дію виражає дієслово – реальну, можливу чи бажану – в сучасній українські мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб виражає реальну дію, тобто таку, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися, стверджуючи або заперечуючи її: Задивився Чіпка на небо (П. Мирний). Не руш мене. Я сам самую (М. Вінграновський). Скоро гілля вкриють пелюстки яблуневого цвіту (С. Скляренко).

Категоріальне значення дійсного способу не має в сучасній українській мові спеціальних морфологічних показників. Вона тісно пов’язана з категорією часу й виражає свої значення граматичними засобами категорії часу.

Таким чином, дієслова дійсного способу змінюються за часами, у теперішньому і майбутньому часах – за особами і числами, у минулому – за родами і числами.

Дійсний спосіб протиставляється іншим способам своїми часовими формами, бо тільки він функціонує у цих формах.

Умовний спосіб виражає дію не реально виявлену, а лише бажану чи можливу за певних умов: Я б тебе заховав, та за що і за кого? (М. Вінграновський). От би тепер і мама дома була, не плакала б так часто…(П. Мирний).

Умовний спосіб не має форм часу і особи, однак категорія особи може бути виражена шляхом додавання особових займенників. Дієслова умовного способу змінюються за родами (ходив би, ходила б, ходило б) і мають форму множини (ходили б).

Дієслова умовного способу утворюються аналітично: до родової форми минулого часу додається формотворча частка би (б).

Частка би (б) може стояти безпосередньо після дієслова, перед ним і навіть відділятись від нього іншими словами. Найчастіше дієслова умовного способу вживаються у складнопідрядних реченнях: Коли б усі одурені прозріли, коли б усі убиті ожили, то небо, від прокльонів посіріле, напевно б лопнуло від сорому й хули (П. Симоненко). Рідше форми умовного способу зустрічаються у складносурядних та в безсполучникових реченнях і зовсім рідко – у простих: Ще б плакала Катерина, та сліз більше немає (Т. Шевченко). Дні стоять погожі і привітні – розтопилося б і серце кам’яне (П.Симоненко). З ним забула б чорнобрива шляхи, піски, горе (Т. Шевченко).

Значення умовності зберігається й тоді, коли частка би (б) виступає як складова частина сполучників якби, щоб: А чого ж мама хліб заробляє, – ось досі з роботи нема… Каже, якби не робила, то нічого б було і їсти?.. (П. Мирний).

Частка би (б) за допомогою якої творяться сучасні форми умовного способу, за походженням є формою ІІІ ос. однини колишнього дієслова БЫТИ в аористі, засобом якого утворювались форми умовного способу в давньоукраїнській мові. Згодом аорист занепав, форма бы застигла і перетворилась в частку, а умовний спосіб втратив можливість змінюватись за особами і став родовою формою.

Наказовий спосіб виражає дію, яка реально не виявлена, не існувала, не існує, але можлива: Одне я хочу: старій швидше, Зів’ялась очима і лицем, Хай самота тебе допише нестерпно сірим олівцем (М. Вінграновський).

Різні модельні відтінки наказового способу: наказ, заклик, порада, побажання передаються за допомогою різної інтонації. Частки бо, но надають формам наказового способу відтінку інтимності, фамільярності: скажи-бо, ходи-но.

Оскільки дієслова наказового способу, як і умовного, виражають ірреальну дію, їм не властива категорія часу. За характером словозміни форми наказового способу належать до особових предикативних форм, їм властиві категорії особи і числа.

Дієслова наказового способу в сучасній українській мові творяться так: до основи теперішнього часу додаються спеціальні морфологічні показники – особові закінчення, які виступають у трьох формах: ІІ ос. однини, І та ІІ ос. множини. Форми наказового способу можуть вживатися із афіксом -ся. ІІ ос. однини виражається флексією -и або чистою основою: Бери дитину і мерщій в дорогу (Л. Горлач); І ос. множини – флексіями -імо (-ім), -мо: Гей, удармо, в струни, браття, в золотії, розпалімо знов багаття з іскор надії (М. Рильський); ІІ ос. множини – флексіями -іть (-іте), -те: Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш…(М. Вінграновський)

Флексії -и, -імо (-ім), -іть (-іте) виступають у дієсловах, основа яких закінчується збігом двох приголосних, або з наголосом, що падає на закінчення: ходи, ходімо, ходіть; провітри, провітрімо, провітріть.

В інших випадках ІІ ос. однини наказового способу виражається чистою основою: малюй, дозволь, ріж, кинь.

Дієслова атематичні їсти, розповісти мають такі форми наказового способу: їж, їжте; розповідай, розповідаймо, розповідайте.

Отож, вживання особових закінчень дієслів наказового способу пов’язане з характером основи теперішнього часу.

Форма ІІІ ос. дієслів наказового способу виражається аналогічно – сполученням часток хай, нехай з формою ІІІ ос. однини і множини теперішнього чи простого майбутнього часу. За походженням частка хай є застиглою формою наказового способу дієслова ХАЯТИ: А як не вдаряти на нього – хай воно йде собі за водою, а тілько добре приймати, то від того краще буде і тобі, і людям (П. Мирний).

У сучасній українській мові слова одного способу можуть вживатись у значенні інших.

1. Для пом’якшення тону наказу умовний спосіб може вживатися у значенні наказового: Ти б, сину, мовчав. Дивись, он недалеко стоїть гуменний: він почує та ще й панові за це викаже (І. Нечуй-Левицький).

2. Коли потрібно виразити наказ у категоричній формі або висловити заклик, вживається інфінітив: Слухать команду! Узять швабри, шлангу (О. Корнійчук).

3. У значенні наказового може вживатися дійсний спосіб у формі ІІ ос. теперішнього або майбутнього доконаного виду: Лагодь, сину, сани, відвезеш ялинку (М. Коцюбинський).

4. У значенні умовного можуть вживатися форми наказового способу: Не будь нас з Григорієм, ніхто б тої науки в Харкові й не нюхав (О. Довженко).

5. Наказовий спосіб може виступати у значенні дійсного: Другі бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, посуду перемий, а тоді й лягай, а як другі півні прокричать – вставай, світи і знову за гребінь (П. Мирний).

31