Варіанти (алофони) фонем

№ п/п	Звукові вияви фонем	Визначення	Приклади
1.	Позиційні	Алофони, пов’язані з місцем у слові (початок, кінець), положенням щодо наголосу, тобто зумовлені фонетичною позицією фонеми	[ие] – [сиени́] [еи] – [сеил˚о́] [оу] – [к˚оуж˚у́х] [ў] – [ўн˚у́к] [ǐ] – [п’і́з΄н΄іǐ]
2.	Комбінаторні (лат. сombino – з’єдную, поєдную)	Алофони, зумовлені впливом сусідніх фонем; з’являються в різноманітних сполученнях приголосних, що виникають при словотворенні чи зумовлені іншими фонетичними причинами, також голосні можуть впливати на приголосні, а приголосні – на голосні	[˙у] – [л΄˚˙у́к] [у˙] – [н˚у́˙л΄] [˙у˙] – [л΄˚˙у́˙т΄] [˙о] – [л΄˚˙о́х] [о˙], [˙а] – [м˚о˙р΄˙а́] [с΄], [˙о˙] – [с΄л΄˙о˙з΄і́] [а˙] – [да́˙л΄] [˙а˙] – [н΄˙а́˙н΄ка] [в’] – [в’і́л] [м˚], [˙е] – [м˚о˙й˙е́] [е˙] – [е́˙л΄ф] [˙е˙], [ц΄:] – [л΄:˙е́˙ц΄:˙а] [ш:] – [ш:и́ти] зшити [з΄] – [зва́˙з΄с΄˙а] зважся
3.	Позиційно- комбінаторні	Алофони, що одночасно залежать і від позиції в слові, і від впливу сусідніх звуків	[о˙у] – [к˚о˙ул΄˚˙у́чиǐ] [˙еи] – [н΄˙еимц˚о́ў] [иі] – [за˙йиіц΄] [занеип˚ок˚о˙йиін΄:˙а]
4.	Факультативні (лат. facultus – змога, можливість)	Випадки закономірної варіативності алофонів деяких фонем, що виникають у результаті наявності різних стилів вимови, впливу діалектного оточення тощо	[іи] – [і́ин΄іǐ] [w] – [wаг˚о́н] [v] – [vаг˚о́н] [е] – [мене́] і [меине́]

Кожна фонема кожної даної мови може зустрічатися в певних, властивих їй фонетичних положеннях. Дистрибуція – це сукупність положень, у яких можлива дана фонема. Наприклад, для української фонеми /а/ під наголосом можливі такі її типові позиції:

- ізольована (сполучник, частка, вигук а),

- між твердими приголосними (вал),

- після м’якого приголосного перед твердим (подяка),

- між м’якими (лялька),

- абсолютний початок слова перед твердим або м’яким приголосним (алгебра, альт),

- абсолютний кінець слова після твердого або м’якого приголосного (пора, зайченя),

- після голосного (піано).

Важливою лінгвістичною характеристикою приголосних є принципи сполучуваності їх з іншими фонемами в мовному потоці, або дистрибуція. Українській мові властиві певні закономірності дистрибуції приголосних:

1. На початку слова перед голосною можуть вживатися всі 32 приголосні фонеми, а в кінці слова після голосної − 31, не вживається /р'/.

2. Перед наступною голосною /и/ можуть стояти тільки тверді приголосні, а перед /і/ − усі м’які, а також губні, шиплячі, задньоязикові й фарингальна як напівм’які алофони.

3. Перед /е/ вживаються тверді приголосні, а також м’які /т'/, /н'/, /л'/, наприклад: прижиттєвий, віділлється, насіннєвий.

4. Перед голосними заднього ряду у власне-українських словах уживаються тверді й м’які приголосні фонеми, не буває в цій позиції напівм’яких алофонів постійно твердих, крім [в’] та [м’] у випадках на кшталт свято, цвьохкати, тьмяний. У запозичених словах перед голосними заднього ряду можуть вживатися як м’які приголосні, так і тверді, а також постійно тверді, що реалізуються в напівм’яких варіантах, наприклад: миля, група, аннали, сума; попурі, пюре, Гюґо, гума, курорт, кювет, гяур і под.

Серед інших важливих понять фонології є ще поняття фонологічної кореляції.

Кореляція − це відношення між фонемами, що протиставляються за якоюсь однією диференційною ознакою, при спільності всіх інших дифереційних ознак.

В українській мові маємо, наприклад, кореляцію дзвінкості-глухості, твердості-м’якості в системі приголосних фонем. Перша виявляється в парі /б/ − /п/, де обидві фонеми є губно-губні, зімкнено-проривні, тверді й неносові приголосні, що протиставляються лише за однією ознакою дзвінкості-глухості. Другу демонструє пара /н/ − /н'/.

Члени таких корелятивних пар можуть утворювати ряди, де всі фонеми одного ряду мають таку диференціаційну ознаку, якої не мають фонеми другого ряду.

Нейтралізацією називається втрата фонологічно значущої ознаки фонемами, які протиставляються одна одній тільки за даною ознакою й відрізняються від інших фонем сукупністю рис, спільних для цих фонем.

Наприклад, українські приголосні /к/ і /ґ/ відрізняються від інших приголосних фонем української мови сукупністю ознак задньоязикової артикуляції, зімкненості та твердості, а протиставляються одна одній лише за ознакою глухості-дзвінкості. Проте коли приголосна фонема /к/ уживається в слові безпосердньо перед дзвінкою несонорною, то в такій позиції, наприклад, у слові вокзал [в˚оґза́л] ознака глухості першої фонеми нейтралізується і фонема /к/ реалізується в дзвінкому приголосному [ґ], що вживається як комбінаторний варіант. Подібне явище відбувається в словах: боротьба, розжитися, з жалю тощо. Таким чином, єдина ознака, що розрізняє 2 фонеми, втрачає свою дистинктивну силу, нейтралізується.