- •Лексикологія
- •Фразеологія
- •Лексикографія
- •Фонетика і фонологія
- •Морфонологія
- •Орфоепія
- •Графіка і орфографія
- •Словотвір і морфеміка
- •Граматика
- •Морфологія
- •Синтаксис
- •Список літератури Сучасна українська літературна мова
- •Стилістика
- •Українська діалектологія
- •Історична граматика української мови
- •Програма до державного екзамену з методики навчання української мови для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
- •Норми оцінювання відповідей з методики навчання української мови
- •Список літератури
- •Схеми та зразки виконання різних видів розбору
- •Зразок розгорнутого запису морфемного аналізу
- •Зразок розбору прийменника як частини мови
- •Зразок розбору сполучника як частини мови
- •Зразок розбору частки як частини мови
- •Характеристика головних і другорядних членів речення:
- •Зразок:
- •Аналіз простого односкладного речення
- •Зразок:
- •Зразок:
- •Зразок:
- •Зразок:
- •Зразки усних відповідей на теоретичні питання державної атестації студентами на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
- •Основні властивості фонеми
- •Варіанти (алофони) фонем
- •Принципи виділення фонем
- •2. Головні ознаки синонімів. Синонімічний ряд, його характеристика. Класифікації синонімів. Джерела виникнення синонімії. Евфемізми та перифрази. Стилістична роль синонімів.
- •3. Категорія способу дієслова. Історія форм наказового й умовного способів. Уживання форм одного способу в значенні іншого.
Зразок розбору прийменника як частини мови
При – 1) прийменник; 2) у реченні вживається з еквівалентом іменника цьому; 3) первинний; 4) простий за будовою; 5) диференціює значення місцевого відмінка; 6) виражає відношення причетності до чогось.
Зразок розбору сполучника як частини мови
Щоб – 1) сполучник; 2) поєднує частини складнопідрядного речення; 3) підрядний; 4) цільовий (мети); 5) вивідний; 6) складний за будовою (утворений поєднанням в одне слово займенника та частки що+б).
Зразок розбору частки як частини мови
Навіть – 1) частка; 2) у реченні відноситься форми при цьому; 3) проста за будовою; 4) препозитивна; 5) фразова; 6) підсилювально-видільна; 7) первинна за походженням.
Схема аналізу простого неускладненого речення
За метою висловлювання: розповідне, питальне (власне-питальне, питально-стверджувальне, питально-спонукальне, риторично-питальне) чи спонукальне.
За емоційно-експресивним забарвленням: окличне чи неокличне.
За характером вираження відношення до дійсності: стверджувальне, заперечне чи стверджувально-заперечне.
За членованістю: членоване чи нечленоване.
За способом вираження предикативності: односкладне чи двоскладне (якщо односкладне, то вказати тип односкладного речення: означено-, неозначено- чи узагальнено-особове, безособове, інфінітивне, ґенітивне, номінативне, вокативне).
За поширеністю: поширене чи непоширене (якщо поширене, то з’ясувати чим: прислівними поширювачами (другорядними членами) чи приреченнєвими (детермінантами).
За наявністю / відсутністю необхідних членів (компонентів) для розкриття його змісту: повне, неповне (контекстуальне чи ситуативне), еліптичне, обірване, парцельоване, приєднувальна (парцельована) конструкція.
За ускладнювальними компонентами: ускладнене чи неускладнене (якщо ускладнене, то з’ясувати чим: однорідними членами речення, уточнювальними елементами, вставними чи вставленими компонентами, звертаннями).
Назвати предикативну основу (якщо наявна, то визначити: групу підмета, групу присудка двоскладного речення; групу головного члена односкладного речення).
Характеристика головних і другорядних членів речення:
підмет – 1) за структурою (простий (неускладнений / ускладнений), складений); 2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо присудка (препозиційний / постпозиційний);
4) за типом синтаксичного зв’язку з присудком (координація, тяжіння, співвияв (співположення));
присудок – 1) за структурою (простий (неускладнений / ускладнений), складений (дієслівний / іменний), подвійний (дуплексив), складний (три- чи багатокомпонентний);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо підмета (препозиційний / постпозиційний);
4) за типом синтаксичного зв’язку з присудком (координація, тяжіння, співвияв (співположення));
головний член односкладного речення –
1) за структурою (простий (неускладнений / ускладнений), складений);
2) за морфологічним вираженням;
додаток – 1) за структурою (простий / складений);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо головного компонента (препозиційний / постпозиційний);
4) за типом синтаксичного зв’язку: прямий / непрямий;
означення – 1) за поширеністю (поширене / непоширене);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо означуваного (головного) компонента (препозиційне / постпозиційне);
4) за типом підрядного зв’язку;
5) за узгодженістю / неузгодженістю з головним компонентом (узгоджене / неузгоджене);
прикладка – 1) за поширеністю (поширена / непоширена);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо означуваного (головного) компонента (препозиційна, постпозиційна);
4) за типом підрядного зв’язку;
обставина – 1) за поширеністю (поширена / непоширена);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування щодо означуваного (головного) компонента (препозиційна / постпозиційна);
4) за типом підрядного зв’язку;
5) за значенням;
детермінант – 1) за поширеністю (поширений / непоширений);
2) за морфологічним вираженням;
3) за місцем розташування в реченні;
4) за типом синтаксичного зв’язку.
