Список використаних джерел

1. Кадастрово-реєстарційна система в Україні: стан і перспективи розвитку (електронний ресурс)/Ю.В. Якименко, В.В, Жмуцький, С.М, Кубах, А.Д. Юрченко , прес-конференція, Київ, 2010

2. М.Г.Ступень, М.Д.Лесечко Вдосконалення використання земель населених пунктів в умовах ринку – Львів: Львівський регіональний інститут державного управління національної академії державного управління при Президентові України, 2004.

3.Проблеми земельного кадастру та застосування його даних в умовах ринкової економіки / за ред. д.е.н. Д.І, Гнатковича.- Львів: ЛДАУ, 1996. – 104с.

4. Закон України про Державний земельний кадастр

УДК 332

Еколого – економічні підходи до розробки проектів землеустрою сільських територій

Балик Наталія Гаврилівна,

викладач землевпорядних дисциплін

Володимир – Волинського агротехнічного коледжу

Взаємовідносини людини і природи, особливо землі як основи її життєдіяльності, є однією з актуальних проблем сучасності. Земельні ресурси - одні з найважливіших компонентів природного середовища, які використовуються для виробництва матеріальних благ. Тому, актуальною є проблема раціонального використання, охорони та відтворення родючості земельних ресурсів.

Значне місце в раціональному використанні та охороні земель, збереженні агроландшафтів, їх впорядкуванні належить землеустрою – основному дієвому механізмі в управлінні земельними ресурсами. Сучасний стан земельних ресурсів спонукає покласти в основу розробки проекту землеустрою сільських територій.

Пошук шляхів раціонального використання та збереження життєвого середовища, вимагає принципово нових підходів до організації суб’єктів господарської діяльності.

Збільшення сільськогосподарської освоєності земельних ресурсів, що супроводжується зростанням розораності угідь, свідчить про підвищення антропогенного навантаження на одиницю земельної площі. Безумовно, це може вплинути на екологічний стан навколишнього середовища.

Однією з центральних проблем, що стоять перед сучасною наукою, у сфері організації раціонального природокористування є виявлення певних гранично допустимих станів природного середовища, переступити які людство не має права ні за яких умов.

Організація раціонального використання земель у сільському господарстві повинна всебічно враховувати зональні, регіональні та локальні особливості конкретних територій, вона є індивідуальною для кожного агропідприємства, а тому не терпить шаблонності у прийнятті рішень і практичному втіленні. У цій справі є й певні закономірності, без розуміння і врахування яких не можна досягти успіху. З методологічного погляду важливими є формування й уніфікація основних правил раціонального землекористування у вигляді чітких принципів, якими необхідно керуватися у кожному конкретному випадку.

Серед яких прийнято виділити такі основні принципи:

• максимальне збереження природних ландшафтів;

• науково обґрунтована організація сільськогосподарської території;

• адаптація сільськогосподарського виробництва до особливостей природного середовища; консервація й відновлення грунтових та інших ресурсів;

• гармонізація природних і економічних ресурсів;

• реконструкція та структурна оптимізація агроландшафтів;

• розширення заліснених площ і сінокосів з метою підтримання екологічної рівноваги між природними та антропогенними екосистемами;

• протиерозійне впорядкування території господарств;

• здійснення необхідних організаційних, агротехнічних, фіто меліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів;

• застосування системи мінімального обробітку грунту, яка забезпечує збереження грунтової структури і стійкості системи землеробства.

Для розробки проектних рішень необхідно детально вивчити і проаналізувати сучасний стан землекористування, дати оцінку його природно – ресурсному потенціалу, рівню екологічної стабільності території, рівню антропогенного навантаження.

Природно - потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання. В основу розрахунків потенціалу земельних ресурсів сільської ради покладено результати великомасштабної загальної економічної оцінки всіх сільськогосподарських угідь, здійсненої в єдиній системі земельного кадастру відповідно до вказівок про порядок проведення оцінки земель. Потенціал земельних ресурсів відображений узагальнюючим показником оцінки – середньою величино. Валової продукції з 1 га в єдиних кадастрових цінах, помноженою на всю площу сільськогосподарських угідь району.

Однією з найважливіших проблем еколого – економічного вивчення земель є методологія оцінки екологічної стабільності земельних ресурсів території, тобто їхньої відповідності природному стану екосфери певної місцевості. Кількісна оцінка екологічної стабільності існуючого ландшафту повинна ґрунтуватися, насамперед, на його здатності протистояти зовнішньому впливу, в тому числі антропогенному.

При оцінці рівня екологічної стабільності території найважливіше значення має структура та стан земельних угідь, і перш за все, наявність екологостабільних угідь ( лісів, сіножатей, пасовищ тощо). Співвідношення цих угідь та антропогенного навантаження характеризується коефіцієнтом екологічної стабільності території.

Точність визначення оптимального співвідношення земельних угідь при землеустрої буде тим більшою, чим воно ближче до забезпечення екологічної стабільності природного ландшафту. Найстійкішими еколого – ландшафтні структури будуть тоді, коли антропогенні процеси не порушуватимуть природних процесів відтворення. Висока розораність грунтів, низька залісненість, недоглянуті пасовища, сіножаті та інші явища відзначаються різкою дестабілізуючою дією.

Коефіцієнт екологічної стабільності визначають як середньозважений показник екологічної стабільності окремих угідь відповідно до структури земельних угідь території. У тому випадку, якщо отримане значення К.ек.ст. менше 0,33 то територія є екологічно нестабільною; якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то відноситься до стабільної нестійкої; якщо знаходиться в межах від 0,51 до 0,66 то переходить у градацію середньої стабільності; якщо перевищує 0,67 то територія є екологічно стабільною.

Оцінка екологічної стабільності, ступеня антропогенного навантаження і коефіцієнта розораності здійснено на основі Володимир – Волинського району Волинської області.

Таблиця 1 Розрахунок коефіцієнтів екологічних показників земельної території Володимир – Волинського району Волинської області

Сільські ради	Коефіціент екологічної стабільності	Коефіцієнт розораності	Коефіцієнт антропогенного навантаження
Березовичівська	0,45	0,59	2,9
Білинська	0,54	0,37	3,2
Бубнівська	0,36	0,58	3,6
Галинівська	0,47	0,48	3,1
Зарічанська	0,32	0,64	3,7
Зорянська	0,35	0,53	3,6
Зимнівська	0,37	0,54	3,3
Красноставська	0,42	0,53	3,0
Ласківська	0,24	0,77	3,8
Льотничівська	0,36	0,56	3,4
Лудинська	0,43	0,50	3,3
Микитичівська	0,61	0,21	2,9
Оваднівська	0,48	0,42	3,0
П'ятиднівська	0,47	0,46	3,2
Рогожанська	0,24	0,79	3,8
Селецька	0,37	0,57	3,4
Стенжаривська	0,64	0,25	2,8
Хмелівська	0,47	0,43	3,4
Хобултівська	0,27	0,73	3,6
Устилузька міська рада	0,59	0,28	2,9
Середній по району коефіцієнт екологічної стабільності території ( Ке.ст.) 0,40
Середній по району коефіцієнт антропогенного навантаження території 3,1
Середній по району коефіцієнт розораності середній 0,49

Примітка: ступень антропогенного навантаження:

1 – низький; 2 – незначний; 3 – середній; 4 – значний; 5 - високий

В процесі землеустрою необхідно створити екологічно стійкий агроландшафт, що містить оптимальне співвідношення різних видів угідь та сформований режим використання цих угідь.

Поліпшення екологічної ситуації вбачається у зниженні питомої ваги орних земель і, відповідно, збільшенні площі кормових угідь, лісових насаджень, тобто еколого – стабілізуючих угідь, екосистеми яких функціонують за природними аналогами при мінімальному антропогенному впливі.

Хочеться вірити, що повернуться з небуття високопродуктивні сінокоси та пасовища. Підраховано, що гектар сінокосу та пасовища у плані еко­номічної ефективності більш прибутковий, ніж гектар ріллі.

Стратегічним напрямком раціонального використання земель сільськогосподарського призначення є їх екологічна оптимізація. Це перш за все встановлення екологічно доцільних і економічно вигідних співвідношень між різними видами сільськогосподарських угідь.

Важливим напрямом оптимізації структури ландшафтів є система залуження, що дасть можливість створити нові типи угідь, які за продуктивністю і якістю травостою мають вищі показники порівняно з деградуючими грунтами, що за 10 років повністю стабілізуються у флористичному і біоценотичному аспектах.

Застосування методів математичного програмування дозволяє знайти оптимальні шляхи раціонального використання земельних, матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Оптимізація сільськогосподарського використання полягає в тому, щоб знайти варіант їх використання, який зможе забезпечити максимальну прибутковість сільськогосподарського виробництва при збережені, а краще – підвищенні родючості грунтів. Одержання високих прибутків, нехтуючи екологічними обмеженнями призводить до деградації грунтів, зниження їх родючості, в той час, як надмірна «екологізація» землекористування може призвести до зниження прибутковості сільськогосподарських підприємств.

Отже, використання економіко – математичного моделювання при розробці проектів землеустрою сільських рад сприятиме розвитку агроформувань, забезпеченню максимального виходу валової сільськогосподарської продукції за умови збереження родючості грунту.