Список використаних джерел:

1. Землекористування : еколого-економічні проблеми, конфлікти, планування : навч. посіб. / [І. П. Соловій, О. Т. Іванишин, В. В. Лавний та ін.]. – Львів : Афіша, 2005. – 400 с.

2. Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року : наказ Мінагрополітики України від 20.08.2003 р. № 280. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http//www.rada.kiev.ua.

3. Лазор О. Я. Державне управління у сфері реалізації екологічної політики в Україні : організаційно-правові засади : монографія / О. Я. Лазор. – Львів : Ліга – Прес, 2003. – 542 с.

4. Лозовий О. Т. Земельні ресурси України та їх використання / О. Т. Лозовий // Д. Г. Тихоненко. Ґрунтознавство часткове : [навч. посіб.]. – Х. : Харк. нац. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2007. – С. 173–181.

УДК 349.41:332.33

Правові засади використання і відтворення земельних ресурсів

О.П. Скорупська, асистент, О.Ю. Біда, асистент

Львівський національний аграрний університет

Важливість земельних ресурсів для ефективного розвитку продуктивних сил та об’єктивність їх просторової обмеженості, а також імовірність втрати екологічної стійкості обумовлюють необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення землекористування з урахуванням тих викликів, які породжені тенденціями глобалізацій них та інтеграційних процесів, та змін, що пов’язані з переглядом базових засад державного устрою. Більше того, раціональне та невиснажливе землекористування є одним із чинників забезпечення національної безпеки держави та її господарської самодостатності, оскільки воно формує продовольчу, природно-ресурсну, виробничу та інфраструктурну складові соціально-економічного розвитку. З огляду на це питання формування правового поля використання земельних ресурсів набуває державної ваги і потребує реформаційних заходів, які усунуть низку негативних проявів землекористування, що мають місце у сучасній практиці господарської діяльності та можуть виникнути в майбутньому.

Проблемам правового забезпечення землекористування в цілому та проведення земельної реформи зокрема значна увага приділяється провідними вітчизняними вченими та керівниками підрозділів Кабінету міністрів України і Верховної Ради України, які визначають політику регулювання земельних відносин. У працях А. Даниленка, М. Сидоренка, Л. Новаковського, Д. Добряка, А. Третяка, І. Томича, М. Хвесика, І. Михасюка та Б. Косович аналізується сучасне правове середовище землекористування, вказуються його «вузькі місця», виявлені резерви вдосконалення, а також пропонуються напрями усунення тих проявів правового нігілізму, що сприяють нераціональному та виснажливому використанню земельно-ресурсного потенціалу.

У сфері земельних відносин підготовлено 24 законодавчі акти, що в основному забезпечили необхідну нормативно-правову базу, незважаючи на окремі колізії в законодавстві України. З прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» започатковано державну реєстрацію прав власності й створено систему реєстрації, одержано для цього кредит Міжнародного банку реконструкції і розвитку [2].

Нинішній відтворювальний процес земельних ресурсів потребує переведення його на модель сталого розвитку. Запровадження вимог та стандартів відтворення земель відповідно до напрямків, що рекомендуються міжнародною спільнотою в аграрному секторі потребує реалізації певних передумов.

Неоглобалізаційні та інтеграційні процеси, що значно інтенсифікувались нині в економіці багатьох країн потребують запровадження спільних зусиль для розв’язання економічних, екологічних, соціальних та інших життєво важливих завдань. Особливо важлива роль при цьому належить земельним ресурсам сільськогосподарського сектора економіки, як головного засобу виробництва, який тісно корелює і безпосередньо впливає на можливість гармонізації відтворювального процесу шляхом поєднання усіх складових розвитку. Мова йде про запровадження моделі сталого соціально-економічного розвитку, яка нині достатньо широко досліджується вітчизняними та зарубіжними вченими. Сталий розвиток як збалансована взаємодія людини, суспільства та природи повинен бути соціально-орієнтованим, спрямованим на формування розумних потреб людини, у зв’язку з чим реалізація його принципів передбачає коригування шкали життєвих цінностей у бік зростання моральних та духовних компонентів. Взагалі сталий розвиток, його реалізація в процесі відтворення земельних ресурсів означає участь у ньому двох найважливіших складових, які гармонійно пов’язані між собою та забезпечують найбільш раціональний розвиток людини та довкілля. Самий розвиток трактується як потреба створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається на раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища і не загрожує добробуту прийдешніх поколінь.

Окремі вчені оцінюють можливості переходу на модель сталого розвитку завдяки запровадженню та розширенню нової спільної сільськогосподарської політики. Відбувається еволюція сільськогосподарської політики: відхід від типової галузевої аграрної політики до спрямованої на багатофункціональність політики розвитку села, істотним елементом якої є збалансований і сталий розвиток сільського господарства, суспільний розвиток і збереження навколишнього природного середовища.

Земельні ресурси аграрного сектора є найважливішою компонентою, яка безпосередньо регулює можливості і впливає на практичну реалізацію засад сталого розвитку. Характер та напрямки використання землі безпосередньо корелює регуляторними діями людини спрямованих на розв’язання економічних, екологічних, соціальних та інших важливих складових відтворення в нинішніх умовах та на перспективу [3].

Законодавче та нормативне забезпечення раціонального землекористування реалізується через сукупність законодавчих і нормативних документів, спрямованих на регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відновлення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

В даний час в Україні для всіх землевласників і землекористувачів формується нове економічне середовище, яке обумовлює спрямованість використання земель на одержання економічної вигоди. Внаслідок цього посилюється антропогенне навантаження на агроландшафти, активізуються деградаційні процеси, з’явилися і продовжують з’являтися землі, які не використовуються, через що зменшується їх цінність, певною мірою втрачено організацію агроландшафтів, що знижує ефективність їх використання.

Важливим державним документом щодо удосконалення земельних відносин є Закон України “Про землеустрій”, який визначив землеустрій як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Глобальною проблемою економічного розвитку всіх країн світу є забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу. Особливо гостро постає питання щодо оптимізації лісо-, водо- і землекористування. Враховуючи економічну, екологічну та біосферо-формуючу роль земель водного і лісового фондів їх еколого-економічна оцінка має важливе значення, особливо в умовах трансформації відносин власності, яка набула масштабності і незворотного характеру.

Перетворення, здійснені за останні роки в економіці України взагалі і агропромисловому комплексі зокрема, суттєво змінили організаційно-правові та організаційно-територіальні форми сільськогосподарських підприємств, порушили існуючу систему виробництва, праці й управління, знизили ефективність використання земельних та інших природних ресурсів.

У ситуації, коли не розроблена низка нормативно-правових актів земельного законодавства і не існує єдиного правового поля для регулювання земельних відносин, дії земельних керівників спрямовуються у двох напрямах. По-перше, є ідея, що треба все земельне законодавство поєднати в єдиному Земельному кодексі. Тобто законів, які необхідно було розробити згідно з чинним Кодексом, нібито й розробляти не слід. А розробити новий Кодекс не так легко і часу для цього потрібно дуже багато. Незважаючи на це, час фахівців використовується на пошук бажаючих узяти участь у виконанні вказаної роботи. А те, що протягом останніх років не прийнято жодного закону на виконання Земельного кодексу, підтверджує, що ці закони ніхто й не збирається розробляти. По-друге, серйозні кроки робляться у напрямі внесення можливих і неможливих змін до Земельного кодексу України. Проект закону про внесення змін до Кодексу, запропонований центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, заслуговує на окремий аналіз.

На сучасному етапі розвитку в умовах глобалізації й екологічної кризи майбутнє існування людства і шляхи розвитку цивілізації залежать від рішення життєво важливих екологічних проблем. Особливою гостротою і складністю відрізняються екологічні проблеми в Україні. Природо ємність господарства України перевищує світовий рівень витрат природних ресурсів на одиницю ВВП у 10 разів. Благополуччя нації і якість життя суспільства, перспективи економічного розвитку багато в чому залежать в Україні від рішення економіко-екологічних проблем і раціоналізації природокористування.

У зв’язку з сформованою ситуацією виникає потреба в масштабних вкладеннях інвестицій в охорону навколишнього природного середовища, відтворення природно-ресурсного потенціалу, зниження рівня екологічних ризиків. Для досягнення стійкого розвитку економіки України обсяг необхідних інвестицій в природокористування повинен складати не менш ніж 3-3,5% ВВП.

Економічною теорією і світовою практикою як джерело рішення невідкладних екологічних питань важлива роль приділяється залученню вітчизняних і іноземних інвестицій, їхньому ефективному використанню. Для здійснення обґрунтованого вибору потенційним інвестором найбільш перспективного напрямку вкладення інвестицій і формування ефективної стратегії інвестиційної діяльності, доцільним є в сучасних умовах визначення інвестиційної привабливості об’єктів в сфері природокористування [1].

Теоретичний аналіз сучасного етапу та перспектив правової організації забезпечення ефективного використання земельних ресурсів дозволяє абстрагуватися від конкретних форм організаційно-структурного забезпечення у цій сфері, узагальнити чинне законодавство, що склалося на часі, простежити практику його застосування у процесі вирішення конкретних питань використання земельних ресурсів.