Список використаних джерел:

1. Земельний кодекс України: наук.-практ. коментар / [за ред. В. І. Семчика]. – К. : Видав. дім "Ін Юре", 2003. – 676 с. 

2. Лихогруд М. Г. Щодо концепції проекту Закону України "Про державний земельний кадастр" / М. Г. Лихогруд // Містобудування та територіальне планування. – 2005. – Вип. 21. – С. 197–204.

3. Лоїк Г. К. Реформування земельних відносин в населених пунктах України / Г. К. Лоїк, П. Ф. Козьмук // Землевпорядний вісник. – 1998. – № 4. – С. 19–20. 

4. Ступень М. Г. Теоретичні основи організації використання і охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин: дис. … доктора екон. наук: 08.10.01 / М. Г. Ступень. – К. , 2003. – 463 с. 

5. Ступень М. Г. Удосконалення системи обліку земель населених пунктів / М. Г. Ступень // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: реформування земельних відносин як процес відродження села: щорічник наук. праць. – Львів: Ін-т регіон досліджень, 2000. – Вип. 18. – С. 203–208. 

УДК 332.2

Основні аспекти оптимізації землекористування

Пастернак Галина Романівна, асистент кафедри

управління земельними ресурсами

Львівський національний аграрний університет

Розвиток суспільних відносин на будь-якому етапі безпосередньо пов’язаний із функціонуванням відповідної системи земельних відносин, яка включає форми власності на землю, дотримання законодавчо закріплених принципів землеволодіння, землекористування, методи обґрунтування організації використання і охорони земель.

Землекористування виступає ключовим фактором практичного впровадження концепції стійкого розвитку територій. Ця концепція передбачає збалансований економічний, соціальний і екологічний розвиток території, що є об’єктом управління.

Під землекористуванням необхідно розуміти процес використання людиною інтегрального потенціалу території, яка включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору. Землекористування є складовою частиною суспільно-територіального комплексу регіонального рівня і веде до ускладнення його структури, що знаходить своє проявлення у процесі регулювання земельних відносин. Метою розвитку землекористування, з точки зору суспільних інтересів, слід вважати досягнення збалансування економічних, соціальних і екологічних інтересів. Одним із шляхів вирішення цього питання є максимально близький до оптимального розподіл ресурсів території між компонентами суспільно-територіального комплексу одного або різних ієрархічних рівнів. [ 4 ]

Раціональне землекористування неможливе без знань і вмінь передбачати результати антропогенного впливу на природні ландшафти. Тобто, попередження процесів ерозії грунтів в конкретному регіоні, області є неможливим без організації науково-обгрунтованого планування використання землі і природокористування, спрямованого на збалансований розвиток галузей сільського господарства, для яких земля є основним засобом виробництва. Тому, програми комплексного попередження ерозійних процесів території, на думку Третяка А.М., повинні бути зорієнтовані на: збереження ландшафтно-екологічної рівноваги в природі; підвищення природно-ресурсного потенціалу; формування такої структури сільськогосподарських рекреаційних та інших антропогенних ландшафтів, яка б дозволила повністю нейтралізувати ерозійні процеси.

З дослідження природно-територіальних комплексів, їх зональних і регіональних відмінностей видно, наскільки складна ландшафтна структура території Передгірської та гірської зони Карпат. Існуюча класифікація ландшафтів враховує в основному їх походження, властивості і морфологію. Границі природно-територіальних комплексів служать основою для виявлення рубежів при фізико-географічному районуванні, яке рекомендується покласти в основу ерозійного районування. Практичне значення мають властивості природно-територіальних комплексів, які необхідно враховувати при плануванні і здійсненні заходів щодо раціонального використання і охорони земельних ресурсів.

Аналіз структури земель Передгірської та гірської зони Карпат Львівської області за цільовим призначенням показує, що в ній дотримується пріоритет використання земель в сільському та лісовому господарствах (відповідно 50% і 42%).

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь по території Передгірської та гірської зони Карпат обумовлені фізико-географічними, природно­кліматичними і економічними умовами виробництва. В регіоні найбільша питома вага орних земель для вирощування інтенсивних сільськогосподарських культур в Передгірській зоні, а вт гірській зоні Карпат, в основному землі придатні для використання під природні кормові угіддя. Це обумовлює доцільність у гірських районах розвивати народні промисли, рекреаційну індустрію, та новий вид діяльності – сільський (зелений) туризм.

Кількісний і якісний склад угідь є показником виробничих типів землеволодінь і землекористувань, форми розташування їх площі об’єктивізують існуючі суспільні відносини. Враховуючи ці фактори, Третяк А.М. рекомендує оптимальні розміри особистих підсобних господарств для гірських Карпат 1,4га сільгоспугідь, Передкарпаття – 0,9га.

Конструюючи перспективну модель землекористування регіону і обґрунтовуючи шляхи її практичної побудови, необхідно враховувати існуючі несприятливі фактори регіонального розвитку: дефіцит сільськогосподарських угідь, що ускладнює можливості інтенсивного нарощування виробництва продукції землеробства; надлишок трудових ресурсів регіону; складні умови проживання і господарювання в гірській місцевості; значне погіршення якісного стану земельних ресурсів, визване негативними ерозійними та іншими процесами; унікальний край, екологічний феномен території.

Основними принципами оптимізації землекористування [ 4 ] із сільсь­когоспо­дар­ським виробництвом є: екологічне обґрунтування з врахуванням локальних особливостей місцевості, врахування комплексів організаційних, агротехнічних, агрохімічних, хімічних, гідротехнічних, лісомеліоративних і біологічних заходів, направлених на охорону та забезпечення розширеного відтворення родючості грунтів.

Аналіз використання земель в умовах планової економіки свідчить, що даний процес не базувався на достатній науковій основі. Практика показує, що саме внаслідок необґрунтованих способів меліорації, розорювання земель, використання схилових земель при розміщенні посівів просапних культур спостерігається прискорений змив грунту, особливо у передкарпатських районах. У Земельному кодексі Української РСР передбачалося, що “зменшення площ зрошуваних і осушених земель, ріллі, цінних багаторічних насаджень і виноградників, а також інших високопродуктивних угідь і переведення їх в менш продуктивні угіддя не допускається...” [ 3 ]. Вилучення продуктив­них земель із сільськогосподарсь­кого обороту не вирішить проблеми. Основний напрям організації вико­ристання земель в сільському господарстві повинен базуватися на еколого-економічних наслідках господарювання, щоб задовольнити потреби виробництва сільськогосподарської продукції, збереженню природного середовища.

Екологічні проблеми землекористування зумовлені, на думку Горлачука В.В., відсутністю розвиненої мережі екологічної інфраструктури. Під екологічною інфраструктурою на його думку треба розуміти “все те, що забезпечує екологічну стабільність ландшафтів (захисні лісові насадження, гідротехнічні споруди, ґрунтозахисна система землеробства, залуження прибережних захисних смуг відведення та інше зелене покриття)”. Він вважає, що організація території ландшафтів повинна орієнтувати проектувальників на дотримання таких основних принципів:

• господарське навантаження на територію землекористування потрібно регулювати відповідно до структури ландшафтів та їх стійкості до зовнішніх впливів;

• організація території конкретного землекористування повинна здійснюватись із врахуванням природного ландшафту;

• збереження природного обличчя ландшафту, вмілого поєднання природних ландшафтів з антропогенними;

• збереження тих природних чинників, від яких залежить стійкість ландшафту;

• досягнення системності проектування;

• урізноманітнення відкритих територій шляхом створення культурних ландшафтів;

• надання пріоритету зеленим “покриттям ” [ 1 ].

Підвищення добробуту в значній мірі залежить від подальшого покращення постачання населення продуктами харчування. Вирішення цього питання можливе за рахунок довгострокового прогнозування перспектив раціонального використання та охорони земель. На основі глибокого аналізу сучасного рівня використання земельного фонду на думку Гуцуляка Г.Д. необхідно, «по перше, забезпечити науково-обгрунтоване визначення перспективної потреби в земельних ресурсах різних галузей народного господарства; по друге, при наявності необхідних природноекономічних та інших умов накреслити та виявити потенційні земельні резерви для планового залучення їх до народногосподарського обліку; по третє, організувати розробку комплексу заходів щодо підвищення рівня використання земель та їх всебічної охорони».

Вивчення та аналіз рівня розвитку та використання потенціалу земельних ресурсів досліджуваного регіону дає підставу стверджувати про наявність значних диспропорцій у розвитку господарства, про нераціональність структури виробничого комплексу. Це виявляється, насамперед, у: вузькій спеціалізації виробництва області; наявності значної невідповідності між природно-сировинною базою та виробничими потужностями; низькій інтенсивності і однонаправленості використання потенціалу.