7)Вих. І освіта в епоху середньовіччя

Система лицарського виховання.

Вона була покликана до життя постійними чварами між сусідами-феодалами, частим їхнім переростанням у збройні сутички. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, що ставило за мету сформувати в майбутнього лицаря ("пана землі й селян") мораль кріпосника, навчитися поводитись у "вищому товаристві" й дати належну військово-фізичну підготовку. У цій системі "семи вільним мистецтвам" шкільної освіти протиставлялися "сім лицарських доброчинностей" (верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, уміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах).

Сини феодалів до 7 років виховувалися у сім'ях. Там вони навчалися їздити верхи та володіти зброєю. Пізніше направлялися в замок до свого сеньйора, де виковували обов'язки пажа при господині маєтку. З 14 років після урочистого вручення меча до 21 року юнак був зброєносцем сюзерена, удосконалюючи вміння їзди верхи і володіння зброєю. Супроводжував сюзерена в походах, на полюванні. Брав участь у лицарських турнірах. Після досягнення 21 року відбувалося посвячення в лицарі.

Освіта і виховання дівчат у Середньовіччі.

Дочки феодалів виховувалися у сім'ї під наглядом матерів чи виховательок. Нерідко їх освіта була вищою, ніж у юнаків. Під керівництвом ченців із найближчого монастиря вони навчалися читанню і письму. Часто їх віддавали на виховання до жіночих монастирів, де вони могли перебувати кілька років аж до виходу заміж за волею батьків. У стінах монастирів дівчата вивчали латинську мову, читали Біблію, знайомилися з правилами шляхетного поводження у великосвітському товаристві. Вивчалися також основні правила ведення домашнього господарства. Про всяк випадок привчалися вони і до так званої "чорної роботи": почергово куховарили, мили підлогу, прибирали. Тут же, в монастирі, здобували елементарні знання з історії та географії, міфології, арифметики, латині, теології.

Таким чином, в Середньовіччі жінки-дворянки були значно освіченіші, ніж чоловіки-лицарі. Католицька церква намагалася впливати на світських феодалів через їх дружин. Адже серед приданого молодих дворянок обов'язково були релігійні книги.

8)Виникнення і розвиток університетів Університетське виховання.

У ХП-ХІП ст. у Західній Європі розширюються економічні зв'язки між країнами, послаблюється феодальна замкнутість. Зі Сходу починають проникати єретичні вчення, спалахують релігійні дискусії. Церква в боротьбі з противниками релігійних догм звертається до логіки. Так починає розвиватися схоластика - система мислення, яка використовує закони формальної логіки для обґрунтування релігії. її виявом у навчанні стало опанування формально-логічних доведень певних релігійних положень. Сприяючи розвитку абстрактного мислення, вона нерідко позбавляла його елементів чуттєвості та емоційності. У результаті цього в учнів не розвився інтерес до реального світу та його таємниць.

Учені, будучи невдоволені ігноруванням церковними школами нових знань, які не відповідали догматам віри, почали об'єднуватися в позацерковні спілки й ставали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл-університетів (universitas - сукупність, об'єднання) - співтовариств тих, хто вчить і тих, хто вчиться. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348), Кракові (1364) та інших містах.

У цей час у Європі нерідко зустрічалися мандрівні вчені люди, так звані ваганти (від. лат. vaqazi - бродити) - шукачі кращих шкіл.

Церква, користуючись монополією на навчання, намагалася підкорити собі новостворені університети, даруючи їм різноманітні привілеї і матеріальні засоби (бенефіції). Засновувала й свої університети. Так виник у ХП ст. Паризький університет, який став зразком для інших католицьких університетів. Свідченням посилення впливу церкви в них стає те, що богословський факультет стає найважливішим. Крім нього, у середньовічному університеті було ще три факультети: артистичний, медичний, юридичний. Артистичний, або "молодший", був найчисленнішим. Це був загальноосвітній факультет з терміном навчання 5-7 років, упродовж яких вивчалися "сім вільних мистецтв". На трьох інших, "старших" факультетах навчалися лише по закінченні артистичного. Термін навчання 5-6 років. Навчалися студенти латинською мовою. Викладачі університету згуртовувалися у факультети (від лат. facultas - здібності). Пізніше під цим поняттям почали розуміти ті відділення, на яких викладалася певна галузь знань.

Артистичний факультет грав роль середньої школи. Після закінчення його отримували ступінь "магістрамистецтв". Після ж завершення навчання на одному з трьох основних факультетів отримували звання доктора наук.

Основними методами навчання в університетах були лекції та диспути. Студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи - трактати. Лекція виступала у формі читання тексту, що вивчався, та пояснення його у вигляді коментарів до окремих частин. Основою диспуту було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти.

Середньовічні університети мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах.