6)Вихов. І навчання в Римі

Надто скупі дані про стан освіти і виховання в Стародавньому Римі свідчать про його практичний характер (вихованням дівчат упродовж тривалого часу займалися жінки, а вихованням хлопчиків – чоловіки). Безумовним лишається те, що розвиток освітньо-виховної системи здійснювався надто повільно. За твердженням Тіта Лівія, школи початкового навчання існували вже в 449 р. до н.е., а Плутарх наполягає на тому, що перша школа (до речі платна) була заснована Спурієм Карвілієм у другій половині ІІІ ст. до н.е. Але, говорячи про розвиток педагогіки і виховання в Стародавньому Римі, слід відзначити, що він співпадає із завоюванням Карфагену, Іспанії, Еллади в 150 р. до н.е. Саме тоді найкращі досягнення культури і освіти Стародавньої Греції невичерпним потоком хлинули на римські землі, зламавши перепони, що існували між цими двома народами.

Якщо до цього часу сімейне виховання здійснювалося матір’ю і батьком дитини, то під впливом грецької виховної системи з’явилися годувальниці та педагоги (тобто раби). Нижчий ступінь навчання утворювали елементарні, з нечітко визначеним строком навчання школи, до яких допускали і дівчат. Назва цих шкіл має два значення: перше – гра – відповідало легкому, елементарному характеру занять; друге – пов’язувалося з культовими обрядами, що більше відповідає дійсності. Предметами навчанні в них були латинська, а деколи і грецька мови, іноді елементарне знайомство з літературою і арифметикою. Початок занять співпадав з навчанням грамоти, що мало вигляд зазубрювання цілих слів і порядку букв без ознайомлення з їх написанням. Вслід за цим приступали до вивчення написання окремих букв і складів; тобто цей процес почав набувати більш упорядкованої форми із застосуванням буквоскладального методу. Після оволодіння мистецтвом читання починалося навчання письма за допомогою вощених дощечок і стилів.

На заняттях грамоти намагалися поєднати засвоєння основ правопису з моральним вихованням, відбираючи для цього речення, що містили в собі моральні сентеції, більшість з яких вивчалася напам’ять. Але це був дуже трудомісткий і складний процес, тому що навчання і римський правопис не узгоджувалися між собою (перша латинська граматика з’явилася лише в наступну епоху).

Вивчення читання й письма відкривало шлях до рахування, що також нелегко було зробити, вбачаючи обмежену кількість числових позначень і відсутність нуля. Названа складність римської нумерації призвела до поширеного застосування наочних засобів навчання і обмеження простими арифметичними діями. Саме в той час з’явилися абаки - дощечки для рахунку, якими й зараз користуються вчителі початкових класів.

Уся система навчання в Стародавньому Римі мала світський характер, тому римляни не мали власної теології, а також єдиної книги (типу Корана або Біблії), яка б містила оповіді про римських богів та героїв. До речі, вся римська релігійна система також склалася під впливом грецької шляхом ототожнення богів.

В елементарних школах – ludus – діти навчалися приблизно 4-5 років, тобто до 11-12-річного віку, вивчаючи там досить обмежену кількість предметів. Це пояснювалося рівнем підготовки вчителів початкової ланки, яка здійснювалася вільновідпущеними в сім’ях заможних громадян (після такої практики вони отримували досвід, що дозволяв їм відкривати власну школу). Великою перешкодою в цьому були також недосконалі приміщення для навчання, які споруджувалися поруч із будь-яким будинком за допомогою дощок, інколи біля перехрестя доріг за допомогою звичайних штор із матерії.

Школами підвищеного рівня вважалися граматичні школи – приватні школи, куди поступали підлітки-хлопчаки після відповідної домашньої підготовки, інколи після навчання в елементарній школі, де вони перебували від 12- до 16-річного віку.

Як би ми не ставилися до цього факту, але безперечним є те, що римські граматичні школи з грецькою мовою навчання виникли в ІІ ст. Потім викладання в таких школах проводилося двома мовами; і нарешті з’явилися граматичні школи з латинською мовою викладання. У більшості цих шкіл навчалася незначна кількість дітей, тому процес навчання набував індивідуального характеру. Там, де учнів було все ж таки багато, здійснювався розподіл на окремі групи – класи – відповідно до рівня знань і тривалості навчання окремих учнів. У цьому випадку вчитель виділяв кількох помічників, що проводили заняття водночас з різними класами.

Зрозуміло, що поступити в таку школу (на початку її існування) могли тільки ті діти, які знали грецьку мову. Основними завданнями граматичної школи стали „вивчення правильного способу висловлення власних думок і читання поетів”. Читання текстів латинською мовою ускладнювалося тим, що до середини І ст. до н.е. в ній взагалі не було знаків пунктуації. Схема роботи над такими текстами мала наступний вигляд:

І-й етап – читання тексту – lektio – латинською мовою;

ІІ-й етап – тлумачення твору в цілому – ennuratio, – а також його окремих частин, пов’язаних із біографією автора і міфологічними та історичними іменами;

ІІІ-й етап – критичний аналіз даного твору – emendatio – з його наступним виправленням.

Значна роль в граматичних школах відводилася вивченню старовинного римського законодавства. Фізичному вихованню взагалі в таких навчальних закладах не відводилося місце.

Навчання молоді в риторичних школах починалося з 16-річного віку, де можна було отримати знання також з математики, астрономії, музики, основ права і філософії. Однак державні сановники дійшли висновку, що риторичні школи мають поганий вплив на молодь, тому ці навчальні заклади часто закривалися.