1)Виховання і навчання в давньому Китаї Китай. У культурі Древнього Китаю завжди особлива  увага приділялася вихованню дітей. Ще в давнину китайці були відомі в усьому світі тим, що вони приділяли дуже велику увагу цьому питанню. Вони навчали своїх дітей так: щоб «досягти гармонічного сімейного життя, успіху в управлінні нацією і перемоги над ворогами» людина, перш за все, має вдосконалювати свою моральність і доброчесність. Згідно з традиціями, виховання дітей починалося з народження. Незважаючи на прийняті в інших країнах більш вільні стилі виховання, виховання дітей у Древньому Китаї починалося дуже рано. Вважалося, що коли дитина вже може донести до рота руку, слід відучувати її від грудей і починати вчити їсти самостійно. Проте раннє виховання було не нав'язливим. В умовах великої китайської сім'ї жили люди кількох поколінь, тому дитина будь-якого члена сім'ї вважався коштовністю* всього клану. У такій родині прийнято було, щоб старші діти піклувалися про молодших братів і сестер. Вони всі разом грали у дворі або на вулиці. Зазвичай це були кілька простих ігор, в яких могли брати участь декілька дітей: м'яч з пір'ям, «камінчики», «вовки і вівці». Однак коли дітям виконувалося сім років, всі ігри відразу закінчувалися. З цього віку в Древньому Китаї починалося систематичне виховання і навчання дітей у школах. Великі клани і впливові сім'ї мали храми предків, що знаходилися в маєтках рідних провінцій. Храм предків, крім поклоніння також призначався для навчання дітей, тобто його використовували як школу. Причому навчатися могли всі члени клану з різних сімей, в незалежності від їх нинішнього статусу чи матеріального становища. У Древньому Китаї освіту було підпорядковано державним цілям, всі громадяни вважалися рівними один одному за народженням, тому кожен мав право на освіту. У культурі Древнього Китаю сімейне виховання доповнювалося освітою. При навчанні першочергове значення надавалося вивченню історії, оскільки саме на матеріалі конкретних історичних прецедентів та їх наслідків найлегше навчити людину розпізнавати добро і зло, прищепити йому прагнення до чеснот і вселити йому страх перед вадами. Крім історії в школах Стародавнього Китаю дітей навчали основним поняттям і уявленням про світобудову. Вивчали три начала: небо, землю, людину; чотири пори року і чотири частини світу. Давалося уявлення про теорію п'яти елементів і п'яти чеснот. Вивчали основи музики і ритуалів, норм соціальної поведінки. Виховання хлопчиків традиційно було більш складним і важливим у порівнянні з вихованням дівчаток. Чоловічу половину вчили ввічливості і знайомили з календарем, вчили пісням морального змісту. Дівчаткам в Стародавньому Китаї було достатньо навчитися бути скромними, слухняними і отримати навички ведення домашнього господарства. Найбільший вплив на розвиток педагогіки і виховання, а також на культуру Стародавнього Китаю зробили ідеї Конфуція і його послідовників. Конфуцій зазначав, що можливості людини від природи неоднакові. Ідеально вихована людина має володіти високими якостями: благородством, прагненням до істини, шанобливістю, правдивістю, багатою духовною культурою. По суті, філософу належить чи не перша думка про всебічний розвиток особистості, де пріоритет віддається моральному фундаменту. У конфуціанстві завжди виняткове значення надавалося сім'ї і нормам сімейного співжиття. За взірцем  родини в Древньому Китаї будувалися і взаємини людей по соціальній вертикалі. У даному випадку імператор Піднебесної вважався батьком, а піддані і народ - його діти. Наприклад, Чжуге Лян (181-234 рр. н.е.) був відомим політиком і військовим стратегом Стародавнього Китаю. У віці 54 років він написав популярну книгу під назвою «Рекомендації для моїх дітей». Чжуге Лян присвятив її своєму восьмирічному сину Чжуге Чаню. У цій книзі він підсумував свій життєвий досвід, а також описав відповідальність, покладену на дітей. У книзі він просить своїх дітей бути миролюбними, постійно вдосконалювати себе і дивитися всередину себе. Він сказав, що для того, щоб стати благородним і досягти морального благочестя, людина повинна вести скромний спосіб життя. Щоб досягти істинної мудрості, людині необхідно бути спокійною і старанною. Щоб досягти успіху у самовдосконаленні, людина повинна бути непохитною. Таким чином, особливістю виховання дітей у Древньому Китаї була багатосторонність освіти з нахилом на розвиток і вдосконалення моральних якостей. Крім загальних уявлень про світ та історію, навчання в Древньому Китаї передбачало виховання ерудованої, ввічливої людини, що володіє внутрішнім самоконтролем. Велике значення приділялося здатності зазирнути всередину себе і встановити гармонію в своїй душі. В основі відносин було покладене, насамперед, повага молодших до старших. Завдяки цьому досягалося надбання великого терпіння, стриманості і самовладання, які були властиві всьому китайському народу.

2)Виховання і навчання в Єгипті

У Давньому Єгипті школи з'явилися у III тис. до н. е. разом з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф - священний знак) письмом, яке налічувало до 700 ієрогліфів. Учні писали чорною фарбою на папірусі за допомогою тонкої бамбукової палички. У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, крім знань із загальних предметів, давали релігійну освіту, навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники.

3)Вихован. І навчання в Індії

У Давній Індії (III тис. до н. е.) виховання було кастовим. Існували школи лише для двох вищих станів: брахманів (жерців) і кшатріїв (військової знаті). Школу брахманів очолював учитель. Навчання в ній тривало 10-- 12 років (від 6-12 до 22-24 років). Під час навчання діти проживали у будинку вчителя, поралися у його господарстві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які своє життя присвячували вивченню священних книг - Вед. У школах кшатріїв навчалися діти військової знаті, опановуючи науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці. Найнижчі касти (вайшії - хлібороби, скотарі, торговці; шудри - нащадки підкореного доарійського населення, дрібні ремісники) не могли здобувати освіту.

4)Афінська система виховання

Афінська система

Мета виховання: різнобічний гармо­нійний розвиток особистості

Форми та зміст. 0—7 р. — сімейне виховання; 7—13 р. — музична школа; школа гра­матиста (навчання грамоті і лічбі); школа кіфариста (літературно-музи-чине виховання);

13—18 р. — гімназичні школи: пале­стра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (риторика, гімнастика, музи­ка); 18—20 р. — ефебія.

Традиційні цінності полісного вихо­вання: єдність, рівність перед зако­ном, ідеал героїчного і безкорисно­го служіння рідному місту.

Афінська демократія вважається найбільш розвинутою формою демократичного ладу античних рабовласницьких держав. Формування системи політичних органів афінської демократії було результатом тривалого історичного періоду, починаючи з реформ Солона (640-635 - бл. 559 до н. Е..).

У грецьких полісах основою всієї соціально-економічної і політичної організації виступав колектив громадян. Крім них в афінському суспільстві перебували метеки, численні раби, які в сукупності складали більше половини всього населення. Однак афінська полісна система спиралася на громадянина і була створена насамперед для громадянина. Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було записано в особливому списку, що ведеться в демах. У такі списки заносилися юнаки та дівчата, які досягли 18-річного віку. До 20 років юнак закінчував курс військово-Виховного навчання і ставав повноправним громадянином.

Незважаючи на велику увагу, фізичного виховання і вивченню бойових мистецтв в афінських школах величезна увага приділялася естетичному, гуманітарної освіти. Крім граматики, арифметики, історії вивчалося ораторське мистецтво і риторика, музика і графіка.

Афінська демократія піклувалася про освіту і виховання громадян. Починаючи з Перікла (490 - 429 до н. Е..), Тобто з 40-30 рр.. V ст. до н.е., влада почала роздавати малозабезпеченим громадянам спеціальні жетони, за якими можна було пройти на театральну виставу. Таким чином, афінська демократія базувалася на широкому участю різних категорій громадян, забезпечувала її громадську активність, створювала умови для розвитку політичної самосвідомості афінського громадянина ¹ .

Однак і в афінської демократії існували свої недоліки. По-перше, афінська демократія була рабовласницькою, тобто раби, також як і метеки, які постійно мешкають в Афінах, не мали громадянських прав і не брали участі в управлінні державою.

IV ст до н. е.. ознаменувався в Стародавній Греції, як століття створення різних шкіл, хоча навчання коштувало дуже дорого. Наприклад, навчання риториці, у найвизначнішого, поряд з Демосфеном, грецького оратора тієї епохи, Ісократа, варто було чи не дорожче, ніж навчання у софістів, і було доступне тільки заможної верхівки городян. Все більш численні філософські школи орієнтувалися також лише на соціальну еліту. Інтенсивна інтелектуальна, творча життя все більше зосереджувалася на одному з полюсів суспільства. Характерно, що звернене до широких мас мистецтво театру, здобула такий явне розвиток в Афінах V ст. до н. е.., вже не грало в наступному столітті колишньої соціально - Виховної ролі. Трагедія переживала занепад, комедія зазнала істотні зміни. Але якщо поезія спустилася з висот, досягнутих нею в Греції епохи Перікла, то проза, навпаки, піднялася на небувало високий рівень. Ораторське мистецтво IV ст. до н. е.. аж до останніх століть античності залишалося неперевершеним зразком літературної майстерності, правильності, чистоти і краси стилю. Ще більший вплив справила на наступні покоління, і не тільки в давнину, філософія IV ст. до н. е.., представлена ​​іменами Платона і Аристотеля. Образотворче мистецтво, особливо скульптуру, прославили в той час шедеври Праксителя і Скопаса, не поступалися великим творінням Фідія, Поліклета Чудовий пам'ятник античної культури поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея» (VI ст. До н. Е..). Колись афінська молодь заучувала їх напам'ять, що було частиною освіти. Поеми Гомера мали не тільки велике значення, як твори мистецтва, їм надавалося також важливе державне, соціальне і моральне значення. Ці поеми про людські відносини, про добро і зло, про честь і безчестя, про свободу і долю. У всі часи вони читалися, як глибоко сучасні.