Повідомлення на тему:

"Небезпечні вірусні хвороби людини, їх профілактика"

Підготував студент

Групи МС-12

Комаренко Богдан

Відомо понад 500 вірусів, які викликають інфекційні захворювання людини і тварин. До найпоширеніших вірусних хвороб людини належать грип, герпес, гепатити, енцефаліти, кір, поліомієліт, СНІД (ВІЛ); до хвороб тварин — ящур, чума великої рогатої худоби, сказ, кліщовий енцефаліт, онковірусні захворювання, скрейпі та інші. Наведемо коротку характеристику найпоширеніших вірусних хвороб людини і тварин.

Грип. Віруси грипу належать до родини ортоміксовірусів (Ortho-myxoviridae). Розрізняють віруси грипу типів А, В і С. Типовим представником ортоміксовірусів є вірус грипу типу А, який був виділений в 1933 р. Е.Смітом, К-Ендрюсом і Лейдлоу. Вірус грипу типу А, що вражає людину, має три різновиди, які позначаються H1N1, H2N2 і H3N2. Перший і третій різновиди дуже поширені у сьогоденні, а другий був дуже розповсюджений з 1957 по 1968 р.

Віруси грипу належать до РНК-вмісних вірусів. Нуклеокапсид — спіральний тяж рибонуклеопротеїду, вкритий ліпідно-протеїновою оболонкою. В серцевині віріону грипу міститься вісім генів, у футлярі з білкових молекул. У зовнішній ліпідній оболонці вірусу грипу містяться два види білків (глікопротедів) гемаглютенін і нейрамінідаза. Ці захисні білки викликають вироблення антитіл, які захищають організм від повторного захворювання. Віріони грипу мають округлу або овальну форму.

Віруси грипу типу А добре розмножуються в курячих ембріонах, легенях мишей і дещо гірше — в клітинних культурах. Процес репродукції їх в сприйнятливій клітині можна умовно поділити на два етапи. На першому етапі відбувається адсорбція віріону на клітині, проникнення його в клітину і «роздягання» вірусної частинки до рибонуклеопротеїду. На другому етапі здійснюються транскрипція, реплікація РНК, трансляція і складання нових віріонів, які виходять з клітини шляхом брунькування.

Повний цикл репродукції вірусу грипу триває близько 10 годин, латентний період — 3 години. Раніші стадії репродукції (транскрипція) відбуваються в ядрі інфікованих клітин, пізніші — в цитоплазмі. Дозрівають віріони на плазматичних мембранах. При кімнатній температурі віруси інактивуються протягом кількох годин, а при нагріванні до 65 °С — через 5—10 хв. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом при розмові, кашлянні, чханні тощо.

Грипу властиві висока контагіозність і унікальна особливість, яка відрізняє його від інших вірусів, — мінливість антигенної структури віріонів, тобто білків, які викликають утворення імунітету до нього. Найбільше уваги привертають до себе віруси грипу типу А, оскільки вони є головними винуватцями виникнення, майже щорічних, епідемій, а через певні проміжки часу й пандемій цієї інфекції. Перша пандемія грипу виникла в Китаї в 1889 p., друга — у 1918 p., третя почалась у 1947 р. і тривала майже три роки. Наприкінці 1957 р. пандемія грипу охопила всі країни світу. Ця інфекція уразила майже 2 мільярди чоловік. Вона дістала назву азіатської.

Через 11 років, у 1968 p., пандемію грипу викликав гонконгівський вірус А типу H3N2, цю пандемію викликав новий сероваріант, в якому містяться гемаглютенін (Н) третього серологічного типу, а нейрамінідаза (N) — другого серологічного типу. Відбувся так званий шіфт, тобто поява нового вірусу, до якого організм людини виявився не імунним. Саме такі віруси є причиною виникнення пандемії.

Основним регулятором епідемій грипу є імунітет, а основним методом боротьби з ним — імунопрофілактика за допомогою живих і вбитих вакцин. Часто для профілактики і лікування грипу застосовують хіміотерапевтичні препарати, наприклад ремантадин, і універсальний противірусний засіб — інтерферон. Ефективним препаратом для лікування від грипу маленьких дітей є імуноглобулін. При захворюванні на грип використовують також і антибіотики, які запобігають виникненню і розвитку вторинної бактеріальної інфекції.

Натуральна віспа. Ця гостра інфекційна хвороба людини і тварин спричинюється вірусом, який належить до родини поксвірусів (Poxviridae). Це один із найбільших ДНК-вмісних вірусів. Віріон натуральної віспи (Variolaviras) має форму цеглини з заокругленими кутами і належить до групи складних вірусів. Його серцевина (нуклеотид) має вигляд двовгнутої лінзи, по обидві сторони якої розташовані два бокові тільця. Серцевина, з упакованою в ній дволанцюговою ДНК та боковими тільцями, оточені зовнішньою оболонкою. Від хворої людини натуральна віспа передається повітряно-крапельним шляхом, а також через контакт з зараженим матеріалом. Епідемії цієї хвороби виникали в багатьох країнах світу, але головним осередком інфекції була Південно-Східна Азія. Смертність людей, заражених віспою, становить у середньому 15-20 %, при гемораргічній формі — 100 %.

У 1980 p. BOO3 повідомила про повну ліквідацію віспи в світі. Основним засобом, завдяки якому була досягнута перемога над цим недугом, було масове застосування вісповакцини, яку ще в 1796 р. запропонував англійський лікар Е. Дженнер. Проте, слід зазначити, що останнім часом стали з'являтися випадки захворювання на цю, здавалося б, повністю ліквідовану хворобу.

Вірус простого герпесу. Як і грип, герпес є найпоширенішим вірусним захворюванням людини. Він також уражає і різні види тварин. Інфекційна природа простого герпесу була встановлена У. Грютером у 1912 р. Герпес належить до родини Herpesviridae. Віріони герпесу мають форму ікосаедра з діаметром до 150 нм і характеризуються складною будовою. Серцевина віріону містить дволанцюгову ДНК, оточену зовнішнім білковим капсидом, який складається з 162 капсомерів. Інфекція передається контактним або повітряно-крапельним шляхом. Проникає вірус у клітину внаслідок рецепторного ендоцитозу. Звільнений від ліпопротеїдної мембрани нуклеокапсид транспортується в клітинне ядро, де відбувається депротеїнізація ДНК, а далі — транскрипція і реплікація вірусної ДНК за допомогою клітинних і вірусних ферментів. У клітині також здійснюється синтез структурних капсидних білків, які надходять у ядро і там асоціюються із заново синтезованими геномами, після чого вірусні нуклеокапсиди складаються. Останні асоціюються з модифікованими ділянками ядерної мембрани, і починається процес брунькування віріонів у цитоплазму, а далі по мембранах ендоплазматичної сітки вони надходять у диктіосоми. У складі транспортних везикул вірусні частинки виносяться на поверхню клітин.

Ознаки захворювання проявляються у вигляді гарячки з появою герпетичних пухирців, які розмішуються на межі шкіри і слизових оболонок — на губах, під язиком, на носі та інших органах. Інфекція час від часу рецидивує. Особливо часто на герпес хворіють діти. Для терапії і профілактики інфекції використовують препарати аденін-арабінозид, іодоксуридин, герпевір та інші, індуктори інтерферону, а для профілактики рецидивів у період ремісії застосовують багаторазове введення вбитої герпетичної вакцини.

Повідомлення на тему: