36.Гуморальна регуляція кровообігу
Гуморальна регуляція — це координація фізіологічних функцій організму людини через рідинні середовища: кров, лімфу, тканинну рідину.
Чинниками гуморальної регуляції є біологічно активні речовини (гормони) та продукти обміну речовин, або метаболіти (продукти розпаду білків, вуглекислий газ тощо). Гормони, що виділяються ендокринними залозами (залозами внутрішньої секреції), є найважливішими біологічними регуляторами обміну речовин та інших функцій організму.
Гуморальна регуляція кровообігу
Гуморальна регуляція заснована на вступі в рідкі середовища організму біологічно активних речовин, таких як гормони і іони. Деякі з цих речовин секретуються спеціальними залозами і розносяться кров'ю по всьому організму. Інші утворюються в обмежених ділянках тканин і викликають місцеві зміни кровообігу. Найбільш важливими гуморальними факторами, які беруть участь в регуляції кровообігу, є наступні.
Адреналін і норадреналін. Норадреналін володіє потужним судинозвужувальну дію; адреналін виявляє менш виражену судинозвужувальну дію, а в деяких тканинах викликає навіть помірне розширення судин. (Наприклад, специфічним впливом адреналіну є розширення коронарних артерій при посиленні серцевої діяльності.)
У стані стресу або фізичного навантаження, Коли порушуються симпатичні нервові центри, з закінчень симпатичних нервів в різних органах і тканинах виділяється норадреналін, який стимулює серцеву діяльність і викликає звуження вен та артеріол. Крім того, під впливом симпатичних нерbob мозкову речовину наднирників секретує в кров адреналін і норадреналін. Ці гормони надходять до всіх органів і тканин, де надають в основному такий же вплив, як і пряма симпатична стимуляція. Таким чином, над функціями серцево-судинної системи здійснюється подвійний контроль: (1) пряма нервова стимуляція, (2) непрямий вплив гормонів, які циркулюють в крові.
Гуморальні фактори, що регулюють судинний тонус – це хімічні реагенти, які циркулюють у кровоносному руслі та змінюють діаметр як крупних судин, так і судин мікроциркуляторної системи. Ці речовини поділяються на три групи: справжні гормони, місцеві гормони і продукти метаболізму. ^ Справжні гормони, або регулятори відносяться до першої групи, діють на відстані, приносяться до місця дії кров’ю і утворюються у залозах внутрішньої секреції. Виділяють наступні гормони:
вазопресин – гормон задньої долі гіпофіза, здійснює звужувальну дію на артеріоли, підтримуючи капіляри у стані спазму;
адреналін – гормон мозкового шару надниркових залоз. У великих дозах викликає звужувальний ефект, а у малих дозах розширює судини серця, скелетних м’язів та мозку;
норадреналін – гормон мозкового шару надниркових залоз та медіатор симпатичної нервової системи, близький за дією до адреналіну;
ренін – відіграє важливу роль у тонусі судин. Він виробляється у великих кількостях під час кровотеч, коли ослаблюється кровопостачання нирок;
альдостерон – гормон коркового шару надниркової залози, активує дегідрогеназу бурштинової кислоти у клітинах епітелію ниркових канальців, завдяки чому в нирках посилюється реабсорбція йонів натрію;
37. Робота серця супроводжується різними проявами, наприклад тонами серця. Вони утворюються: перший – при скороченні шлуночків, другий – при закритті клапанів аорти і легеневого стовбура під час розслаблення; третій та четвертий тони дуже слабкі не завжди спостерігаються. При роботі серцевого м’яза утворюються електричні струми. Їх можна записати у вигляді кривої або так званої електрокардіограми. Цей метод дослідження має значення для визначення правильної роботи серця і встановлення діагнозу..
Серцевий м’яз має такі фізіологічні властивості: збудливість, провідність, скоротливість, автоматизм. Цей м’яз складається з поперечносмугастих волокон, але на відміну від скелетних м’язів, його волокна сполучаються між собою контактами – нексусами, - і тому збудження з будь-якої частини серця може поширюватись на всі м’язові волокна міокарда. Серцевий м’яз має здатність сприймат*-.и зміни зовнішнього середовища і відповідати збудженням.
У нормі м’яз збуджується під впливом імпульсів спеціалізованих клітин серця, тобто без втручання нервової чи ендокринної систем (самовільно). Ця здатність серцевого м’яза – автоматизм. Російський фізіолог – Кулябко оживив серце дитини, яка померла від запалення легенів, через 20 годин після його смерті, пропустивши через судини серця сольовий розчин (1902), довів можливість підтримання життєдіяльності ізольованого серця.
Скупчення спеціальних клітин виникає періодичне збудження називається серцевими центрами автоматії: один – в стінці правого передсердя, другий на межі між передсердями та шлуночками. Центри автоматії виробляють електричні імпульси з першого місяця ембріонального життя людини, які по серцевому м’язу проходять до інших ділянок – це провідність. Завдяки нормальному функціонуванню провідної системи обидва передсердя або шлуночки серця водночас охоплюються збудженням і тому водночас скорочуються, викидаючи кров.
Автоматія серця дає змогу підтримувати життєдіяльність організму навіть при порушенні діяльності нервової системи.
В нормі автоматизм роботи серця під впливом нервогуморальної регуляції узгоджується з потребами організму.
Нервово-гуморальна регуляція роботи серця.
Робота серця змінюється рефлекторно – за участю автономної нервової системи (вегетативної). До серця підходять дві пари відцентрових нервів – парасимпатичний і симпатичний. Парасимпатичний (блукаючий нерв) пара від довгого гальмує роботу серця.
38. Серце́вий цикл — це послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця та після його подальшого розслаблення.
Кожен цикл включає три великі стадії: систола передсердя, систола шлуночків і діастола. Термін систола означає скорочення м'яза. Виділяють електричну систолу — електричну активність, яка стимулює міокард і викликає механічну систолу, — скорочення серцевого м'яза і зменшення камер серця в об'ємі. Термін діастола означає розслаблення м'яза. Під час серцевого циклу відбувається підвищення і зниження тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли — діастолою.
Фа́зи серце́вого ци́клу — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження шлуночка), швидкого і повільного вигнання крові (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).
Кров рухається судинами завдяки скороченням серця, які чергуються з його розслабленням. Скорочення серцевого м'яза називається систолою, а розслаблення — діастолою. Систола і діастола разом складають серцевий цикл. У серцевому циклі три фази: систола передсердя(0,1с), систола шлуночків(0,3с) і спільна пауза — діастола(0,4с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих скорочень 75 уд./хв.).
Частота серцевих скорочень – один з основних фізіологічних показників роботи серця. Величина ЧСС залежить від багатьох причин: віку, статі, навколишнього середовища, фізичного навантаження, наявності захворювань і так далі. Визначають цей показник методом підрахунку пульсу або аускультації. Здорова людина не відчуває биття власного серця, його робота відбувається непомітно. Якщо ж з’являються неприємні відчуття серцебиття, то це, як правило, вказує на певні відхилення в його роботі.
Частота скорочення серця – величина непостійна, може збільшуватися і зменшуватися в залежності від стану організму. Зміна її може бути фізіологічним, але може бути і симптомом патології.
Частота серцевих скорочень: норма
Ритм серцевої діяльності вважається правильним, якщо скорочення здійснюються ритмічно з частотою від 60 до 80 ударів на хвилину. Є фізіологічні коливання ЧСС. У жінок зазвичай скорочень на 7-8 за хвилину більше, ніж у чоловіків. Частота зростає після прийому їжі і на висоті вдиху. При помірному фізичному і психоемоційної навантаженні ЧСС збільшується до 90-120 в хвилину, а при великих навантаженнях – до 100-150 в хвилину. При різкій зміні положення тіла частота збільшується на декілька ударів за одну хвилину.
Частота серцевих скорочень вище норми
Збільшення серцебиття понад 80 називається тахікардією і часто буває симптомом багатьох патологічних станів. Поява тахікардії є наслідком високої активності синусового вузла, тому вона називається синусовою.
Синусова тахікардія нерідко спостерігається у практично здорових людей. Вона буває при фізичних перевантаженнях, емоціях, порушенні, при болю, підвищення температури, при вживанні алкоголю, міцної кави і чаю, курінні. У цих випадках говорять про тимчасову тахікардії. Таке збільшення частоти серцебиття поступово зростає і так само поступово слабшає. Частота серцевих скорочень у дітей у вигляді тахікардії – явище фізіологічне. Величина цього показника у дітей може бути понад 200 ударів за хвилину. У спортсменів під час максимального навантаження вона може досягати 190-200 ударів на хвилину.
Прийнято вимірювати кров'яний тиск за методикою Короткова (за допомогою сфігмоманометра та стетофонендоскопа на плечовій артерії людини. Сучасна апаратура дозволяє вимірювати кров'яний тиск на артеріях зап'ястка та інших артеріях. Кров'яний тиск може значно змінюватись в залежності від стану здоров'я людини, а також від рівня навантаження і віку людини. Перевищення показників фактичного тиску крові над відповідними віковими нормативами на 20 % і більше називається гіпертонією, а недостатній рівень тиску (80 % і менше від вікової норми) — гіпотонією.
У дітей до 10 років кров'яний тиск в нормі в стані спокою становить приблизно: АТс 90-105 мм рт. ст.; AT 50-65 мм рт. ст. У дітей з 11 до 14 років може спостерігатися функціональна юнацька гіпертонія, пов'язана з гормональними перебудовами у пубертатний період розвитку організму з підвищенням кровяного тиску в середньому: AT — 130-145 мм рт. ст.; АТ„— 75-90 мм рт. ст. У дорослих людей кров'яний тиск в нормі може коливатись в межах: — 110-J Ъ5АТД— 60-85 мм рт. ст. Значення нормативів тиску крові не має суттєвої диференціації в залежності від статі людини.
Опір судин обумовлюється наявністю тертя крові о стінки судин і залежить від в'язкості крові, діаметру та довжини судин. У нормі опір руху крові у великому колі кровообігу коливається від 1400 до 2800 дін. сек./см2, а у малому колі кровообігу від 140 до 280 дін. сек./см2.