2.Місце регіональної економіки в системі наук

Рег. економіка розвивається на основі таких наук:

-соціально-економічна географія;

-розміщення продуктивних сил-включ. закономірності, принципи і фактори розміщення в-ва, державно-регіональну політику;

Регіонал. економіка розвивається на основі економ. і регіональних наук:

- регіонознавство(вивч. економ. райони всіх рівнів і їх територіальну організацію)

-регіонологія(вивч. особливості економ,соціальн, еколог, культурного, політичного і духовн. розвитку регіонів)

-регіоналістика(це сукупність підходів різних наук до регіональних досладжень).

3.Вплив глобалізації та регіоналізації на формування та розвиток господарства регіонів.

Сучасний стан розвитку ек характеризується наявністю двох прцесів – регіоналізації таглобалізації.

Глобалізація економіки – посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогосподарських зв’язків. Глобалізація прямо впливає наформування та розвиток господарства регіонів через процеси спеціалізації, економічної інтеграції в усіх аспектах економічної діяльності. Регіоналізація в даному випадку виступає як процес суміжний з глобалізацією у векторі розвитку господарстварегіону, оскільки розкриває позитивні риси інтенсифікованих інтеграційних процесів. Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. цей процас стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших країнах, що дає їм змогу розвиватися ще швидще, тим самим збільшуючи розрив з відставшими країнами. А видобувні галузі, вир-во проміжної сировини, галузі, що забруднюють навколишнє середовище та ресурсомістка пром зосередж в слаборозвинутих країнах. Це призводить до посилення ек залежності нацгосподарств від загальносвітової коньюктури. Тому формуються міжнар об’єднання держав для захисту власних інтересів, в тому числі для захисту ек-к своїх країн від негативних наслідків світової кризи. А регіоналізація (особливо у межах нац госп комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як типу управління ек відносинами.

В нац межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком рег ек-ки (регіони безпосередньо реалізують соц-ек політику держави). На нац рівні регіоналзація прявляється у формуванні міжнародних галузевих чи комплексних інтеграцій (ОПЕК, СІПЕК....)

Т. ч., Глобалізація відкриває безпрецедентні можливості для економічного зростання економіки регіонів, але при цьому породжує диспропорційність і диференціації в розвитку національної економіки

4.Соціально-демографічний і трудовий потенціал України.

Чисельність населення України постійно змінюється. Протягом тривалого періоду вона зростала: за переписом 1959 р., чисельність населення України становила — 41,9 млн. осіб, у 1989 — 51,7 млн. чол. Однак під впливом зниження народжуваності, збільшення смертності, переходу позитивного сальдо міграції у негативне темпи зростання чисельності населення з початку 1960-х р. неухильно сповільнювалися, а в

1991 р. вперше загальна чисельність померлих перевищила чисельність народжених. Лише завдяки перевищенню сальдо міграції над природним скороченням кількість населення продовжувала зростати: на початку 1993 р. вона досягла максимуму — 52,2 млн. осіб. У подальші роки спостерігалося її постійне скорочення. На 1 січня 2008 р. загальна чисельність наявного населення України становила близько 46,4 млн. чол. Таким чином, починаючи з 1993 р. чисельність населення України зменшилася приблизно на 6 млн. осіб, або більше ніж на 11,2 %. За темпами скорочення населення наша країна займає одне з перших місць у світі.

Густота населення України знижується внаслідок скорочення його чисельності. Якщо у 1993 р. середня густота населення становила 86,5 осіб на 1 км ², то на початок 2008 р. вона зменшилася до 77 осіб. Загалом, розміщення населення по території повністю відповідає особливостям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу. Найменшу густоту населення має Чернігівська область — 36 осіб на 1 км ², найбільшу — Донецька — 171 особу на 1 км².

Відтворення населення. В Україні у 2007 р. народилося 472,7 тис. дітей, а чисельність наявного населення на 1.01.2008 р. становила 46 372,7 тис. чол. Отже, коефіцієнт народжуваності дорівнював за цей рік 10,2 %о, коефіцієнт смертності — 16,4 %о, а коефіцієнт природного приросту мав від'ємне значення і становив мінус 6,2 %о. Сумарний показник народжуваності (кількість дітей, яку в середньому народжує одна жінка за своє життя) становив в Україні 1,3. Таким чином, сучасний рівень народжуваності не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

Україна має найвищі показники смертності в Європі, поступаючись у світі лише Афганістану та двом десяткам найбідніших країн Африки. У 2007 р.

Трудовий потенціал. Формування сучасного трудового потенціалу України відбувається в умовах збереження низького рівня попиту на робочу силу, перевищення пропозиції робочої сили над попитом, поширення нерегламентованої зайнятості, невисокої місткості ринку праці тощо. У 2007 р. чисельність економічно активного населення віком 15—70 років становила 22 322,3 тис. осіб, або 62,6 % населення цієї вікової групи.

Чисельність зайнятого населення віком 15—70 років в Україні протягом 1995—2001 рр. скоротилася на 20 % (з 24 125,1 тис. до 971,5 тис. осіб). Починаючи з 2001 р., незважаючи на зменшення кількості населення України, чисельність зайнятого населення поступово збільшувалася внаслідок певної, економічної стабілізації. Протягом 2002—2007 рр. чисельність зайнятих вказаного віку зросла на 4 % (відповідно з 20 091,2 тис. до 904,7 тис. осіб).

За 1993—2000 рр. чисельність осіб, не зайнятих трудовою діяльністю, зросла майже в 5 разів, а офіційно зареєстрованих безробітних — у 9 разів. Починаючи з 2002 р., чисельність безробітного населення працездатного віку, зареєстрованого у державній службі зайнятості, почала зменшуватися — з 1178,7 тис. до 673,1 тис. осіб у 2007 р. Відповідних змін зазнав і показник навантаження на одне вільне робоче місце. Якщо у 1993 р. він дорівнював 1 особі, то у 1999 р. — 30 особам. У подальші роки даний показник поступово скорочувався, досягнувши у 2007 р 4 осіб.

Чисельність безробітних (за методологією МОП) віком 15— 70 років протягом 1995—2000 рр. збільшилася на 85% — з 1437 тис. осіб у 1995 р. до 2655,8 тис. осіб у 2000 р. (11,6 % економічно активного населення). Надалі чисельність безробітних поступово знижувалася і в 2007 р. досягла рівня 1995 р., склавши 1417,6 тис. осіб (6,4% економічно активного населення).

Позитивні зрушення на ринку праці останнім часом значно зумовлені розгортанням активних програм сприяння зайнятості населення. Протягом 1994—2007 рр. чисельність громадян, працевлаштованих державною службою зайнятості, зросла у 5 разів (відповідно з 202,3 тис. до 1098,6 тис осіб).