11. Падіння Римської імперії та його наслідки

ПЕРШЕ ПАДІННЯ РИМУ. АЛАРІХ

На початку V ст. н.е. імперському уряду, на чолі якого стояв опікун молодого імпе-ратора Гонорія (395-423 pp. н.е.), вандал за походженням Стіліхон, довелося почати війну проти вестготів, що вторглися у Північну Італію.

У 402 р. н.е. Стіліхон розгромив військо вестготського короля Аларіха і примусив його залишити Італію. Та, незважаючи на це, становище країни погіршується, імператор переїздить до Равенни. Від імперії відпала Британія. Неспокійно було в Галлії. В цій ситуації Гонорій зробив дуже не-обачний крок. Він, за намовою придворної знаті, стратив Стіліхона і позбавив свою армію остан-нього відданого і талановитого полководця.

У 408 р. н.е. Аларіх знов прийшов під стіни Рима. Але і на цей раз доля посміхнулась жителям міста, їм вдалося відкупитись. Але через два роки Аларіх втрете прийшов до Рима і на цей раз захопив його. 24 серпня 410 р. н.е. «Вічне місто» впало. Протягом трьох днів вестготи гра-бували Рим та нищили населення. З багатою здо-биччю Аларіх відправився на південь Італії.

ЗАХОПЛЕННЯ РИМУ ВАНДАЛАМИ

Після першого розгрому Рим зумів піднятися. Равеннський уряд робив різні хитрі дипломатичні кроки, які дозволяли йому зберігати видимість благополуччя. Коли на території імперії утворились варварські королівства, уряд заявив, що вони є складовою частиною Західної Римської імперії.

За допомогою вестготів імперії вдалося відбити грізне нашестя гуннів. Проте стійкого миру не було. Вандальський флот грабував узбережжя Італії та Сицилії. Імператор Західної Римської імперії звернувся за допомогою до Східної, і звідти прийшов флот. Але коли він повернувся додому, Гейзеріх, король вандалів, захопив Сицилію.

У травні 455 р. н.е. Гейзеріх висадив свої війська поблизу дельти Тібру. У Римі почалась паніка, і імператор Петроній Максім був вбитий. Вандали захопили місто і впродовж 14 днів грабували його. Вони забирали все, що тільки можна було вивез-ти. Так наказав Гейзеріх. Це майно повинно було прикрашати його столицю Карфаген. Іронія долі - багатства Рима повинні були прикрашати місто, яке в свій час жорстоко знищили римляни!

Оскільки не все вандали змогли вивезти, частину скульптур і архітектурних споруд вони про-сто знищили. З того часу слово «вандалізм» означає жорстоке, позбавлене глузду, нищення культурних цінностей.

ПАДІННЯ ЗАХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

У 474 р. н.е. за правління імперато-ра Непота фактичним володарем у послабленій державі був командуючий армією патрицій Орест, який свого часу виконував обов'язки сек-ретаря Аттіли. Він організував заколот проти Непота і після вбивства імператора посадив на трон свого сина Ромула Августула.

Орест стояв на чолі найманих загонів варварських племен. Найманці почали вимагати від нього не тільки житла та платні, а й земель в Італії. Орест відмовився. Тоді один з командирів остготських загонів Одоакр вбив Ореста і забрав у 16-річного Ромула Августула символи імператорської влади, які відіслав до Константинополя, а себе прого-лосив королем Остготського королівства. Це сталося у 476 р. н.е., і цей рік вважається датою остаточного падіння Західної Римської імперії.

Символічним було ім'я скинутого останнього імператора. Ромул - ім'я засновника Рима, і Ав-густулус (зменшувальне від Август) - ім'я першого римського імператора.

Західна імперія лягла через свій жалюгідний уряд, який не міг усунути недоліків, що кореняться в установах імперії, навпаки, збільшило їх до крайнього ступеня. Військові події багато сприяли падінню; проте, римська влада була зруйнована не унаслідок війни, але розклалася сама собою. Вона втратила силу, тому що виявилася не в змозі переробити чужоземні загони, що вторгалися в імперію. Германці не бажали знищення імперії, але вона сама руйнувалася в їх грубих руках і притому так, що самі варвари не усвідомлювали того. Але Римська імперія не загинула. Вона тільки розчленувалася, і тіло її не подавало надії на пожвавлення частин, що омертвіли.

Історики створили багато цінних досліджень по історії Стародавнього Рима. Вони показали, що падіння Римської імперії було історично закономірною зміною общественно-эконо-мических формацій, свого роду революційним процесом, передумови якого тривалий час готувалися поглибленням суперечностей рабовласницького ладу.

В останні два сторіччя існування Римської імперії рабовласницька система себе повністю зжила. Все більше розповсюдження колоната — цієї зачаткової форми феодальної експлуатації, розвиток оброчних відносин і навіть панщини є не-сомненным свідоцтвом феодалізування римського села. Відбувалося закріпачення і городян, в першу чергу ре-месленников. На цій основі все більш феодализировался економічний базис Пізньої Римської імперії. Виникла суперечність між феодализировавшимся економічним базисом і успадковуваної від рабовласницької епохи поли-тической надбудовою, яке постійно заглиблювалося. По-этому виявилося неминучим крах централізованої рабовласницької держави.

На базі розкладання рабовласницького ладу і формиро-вания феодального суспільства в Римській державі різко загострилися класові суперечності. Це знайшло своє выра-жение в широких революційних виступах трудящих. В русі брали участь не тільки доведені до відчаю раби, але і селянські маси, над якими нависнула страш-ная загроза втрати особистої свободи. Тому коли на Рим обрушилися полчища варварів, то вони отримали могутню под-держку із сторони повсталих рабів і колонов.

Великодержавний Рим звалився, що роз'їдається язвами паразитизма. Винищування і поневолення мільйонів людей, пограбування і експлуатація провінцій не могли пройти бес-следно. Економічно безплідний і політично нетерпимий колоніалізм став ненависним для безлічі народів Рим-ской імперії. Рим, що одряхлів, був не в змозі преодо-леть сепаратизм провінцій, що посилився.