88. Політичний розвиток України в 1991-2009

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримали КПУ — 96, Народний Рух України — 20, СелІІУ — 18 і СПУ — 14. Головою ВР було обрано О. Мороза. Новий парламент затвердив Прем’єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні—липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма.

У період правління Л. Кучми проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991-1994 рр. скоротився більш як наполовину, карбованець страждав від гіперінфляції.

28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України. У вересні 1996 Національним Банком, який очолював Віктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.

У березні 1998 року парламентські вибори проведено за новою системою — мішаною (пропорційно-мажоритарною).

Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка — 38%.

Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем’єр-міністром України призначено Віктора Ющенка. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.

Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією.

Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000—2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У 2001 році відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну».

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали: блок «Наша Україна» (23,55%), Комуністична партія України (20,01 %), Блок «За єдину Україну!» (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%), Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27%.

На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції.

Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000—2001 рр., прихильника реформ.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Мороз та Кінах. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву «Помаранчева революція».

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича — 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.

Початок розбудови Української держави відбувався в дуже складних економічних умовах, які Україна успадкувала від минулого суспільства:

По-перше, значна частина української економіки (металургія, машинобудування) була зорієнтована в СРСР на виробництво продукції військово-промислового комплексу (ВПК) й фінансувалася центром. З розпадом Радянського Союзу фінансування припинилося, а з проголошенням нової зовнішньоекономічної доктрини Україна не потребувала такої кількості видів озброєнь.

По-друге, за роки СРСР багато галузей народного господарства України давно вичерпали свій ресурс, потребували нових вкладень і ґрунтовної перебудови, заміни застарілої техніки й обладнання (наприклад, Донбас). Останні радянські уряди активно сприяли піднесенню промисловості Кузбасу, енергетичних комплексів Сибіру, побудованих у Російській Федерації.

По-третє, українські промислові гіганти сталінських часів перетворювалися для молодої держави на екологічно небезпечні об'єкти, вимагали значних коштів для реконструкції, яких в Україні на початку 90-х рр. просто не було.

По-четверте, за останнє столітгя природні ресурси України, передусім нафта й газ, були значною мірою вичерпані, придбати їх наша держава могла тільки за світовими цінами.

Таким чином, на початок 90-х рр. Україна залишалася без централізованого фінансування, із застарілим технічним парком, вичерпаними енергетично-палив ними ресурсами та конкурентно неспроможним виробництвом. Історичного досвіду виходу з такої ситуації ще не було. Почався важкий шлях спроб та помилок. У серпні 1992 року Україна вийшла із рублевої зони, увівши в обіг тимчасовий купоно-карбованець. Уникнути руйнів¬них процесів в економіці не вдалося. Протягом 1994 року рівень інфляції зріс майже в 103 рази й становив більше, ніж 10 200%. Таких масштабів гіперінфляції не бачила жодна країна світу. Криза охопила всі сфери суспільного життя й поставила під загрозу саме існування незалежної України.

Катастрофічно падав економічний рівень республіки. За 1991-1995 рр. зазнала руйнування система соціальної допомоги населенню.

У середині 90-х років в Україні визріли умови для проведення аграрної реформи. До початку 1995 р. свій статус змінили 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної чисельності). Серед них розпаювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їхній основі виникло 6,5 тис. колективних підприємств із правом власності їхніх членів на частину майна (пай), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств. Однак усі ці процеси не привели до створення ефективних фермерських господарств, тому що з акціонування був виключений головний засіб виробництва — земля. Продуктивність праці в колективних сільськогосподарських підприємствах за 10 років скоротилася більше ніж удвічі. Середньорічні темпи скорочення виробництва в КСП у 1991 — 1994 рр. складали 9,5 %.

У листопаді 1994 р. Президент Л. Кучма видав указ «Про негайні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». У ньому передбачалося вирішення трьох основних проблем аграрної реформи: приватизації, оцінки й ринку землі. Тепер селянин міг сам вирішити, чи залишити свій пай у колективному господарстві або акціонерному товаристві на умовах оренди, чи заснувати приватне сімейне господарство фермерського типу.

Протягом 1996 р. перший етап земельної реформи був фактично завершений.

Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. Лише в 1993 р. вона в 25 разів перевищила рівень 1992 р. У1995 р. стали застосовувати мільйонні купюри. Стрімке падіння курсу купоно-карбованця посилювало зневіру населення до вітчизняної грошової одиниці, яке більше довіряло іноземній валюті. Неприпустимо низький курс української грошової одиниці створив необмежені можливості для пограбування національних ресурсів. За 1990-1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Причому, як правило, імпортні поставки здійснювались за завищеними цінами. У цій складній ситуації Кабінет Міністрів одночасно намагався зупинити спад виробництва і загальмувати інфляційні процеси. В результаті не вирішувалася жодна з цих проблем.

Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення „тіньової" економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон.

Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час. Економіка республіки була тісно пов'язана з загальносоюзним господарським комплексом. Основна частина її товарної продукції орієнтувалася на продовження виробничого процесу в інших республіках. Тому розрив усталених економічних зв'язків боляче вдарив по виробництву. Науково-технічна й технологічна відсталість та низька конкурентоспроможність не дозволили швидко інтегруватися у міжнародний поділ праці. Хибною також виявилась орієнтація на Європу. З часом виявилося, що вітчизняні товари неконкурентоспроможні, і в Європі нас ніхто не чекає. Тому недоцільно було відмовлятися від ринку СНД, який швидко захоплювали інші держави. Для промисловості України характерна її висока енергоємність, а отже, не маючи достатніх власних родовищ нафти й газу, вона залежить від держав - постачальників енергоресурсів. Ситуація ускладнилась особливо після того, як Україна стала платити за нафту й газ реальну ціну.

Негативну роль відіграють ряд суб'єктивних факторів. Значна частина суспільства, і в першу чергу керівництво республіки, психологічно була не готова до економічних перетворень. Реформи не мали достатнього наукового підґрунтя. Українські економісти й політики були недостатньо знайомі з законами ринкової економіки. Слабкою залишалася правова база ринкових перетворень: багато законів відірвані від реалій, нечіткі, нерідко суперечать один одному. У законотворчій діяльності народні обранці нерідко керуються не економічною доцільністю, а власними амбіціями, чи власними інтересами, а не загальнодержавними. Дестабілізуючим чинником виступає політичне протистояння, небажання йти на певні компроміси.