82 Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.

( і Зошит…………)

Для підриву єдності арабських держав, ослаблення їх антиімперіалістичної і антисіоністської боротьби ворожі ним сили загострювали і намагалися використовувати в своїх цілях труднощі економічного розвитку арабських країн і певні відмінності в їх соціальному ладі, а також такі проблеми, як курдське питання в Іраку, ирано-арабские суперечності в зоні Персидської затоки, расовий конфлікт на Ю. Судана і ін.

5 червня 1967 ізраїльських озброєних сил провокаційно вторглися в межі ОАР, Сірії і Йорданії і потім окуповували значну територію цих країн. Спираючись на підтримку США і інших імперіалістичних держав, Ізраїль пред'явив арабським державам ряд ультимативних вимог, ухвалення яких означало б повну капітуляцію цих держав. Проте Ізраїль і сили імперіалізму і світового сіонізму, що стоять за ним, не змогли добитися здійснення своїх головних цілей: повалити прогресивні режими в ОАР і Сірії і т.ч. підірвати визвольний рух арабських народів; припинити тісну співпрацю передових арабських держав, що склалася, з СРСР і іншими соціалістичними країнами і т.ч. гранично ослабити його вплив на вирішення проблем, пов'язаних з Би. к.; силою примусити арабські держави на умовах, вигідних Ізраїлю, вирішити проблему палестинських біженців (1500 тис. чіл. у 1970), вигнаних із земель, що належать ним, в результаті відкритої політики шовініста ізраїльських сіоністів. Ізраїль наполегливо намагався скористатися результатами своєї агресії, хоча це таїло в собі загрозу виникнення нового військового вибуху. Правителі Ізраїлю, підтримувані світовою реакцією, зокрема сіоністськими кругами, продовжували ухилятися від виконання вимог миролюбних народів про близькосхідне врегулювання на основі виведення військ зі всіх захоплених арабських земель і вирішення комплексу інших питань арабо-ізраїльського конфлікту відповідно до резолюцій ООН (резолюція Ради Безпеки від 22 листопада 1967, а також резолюція Генеральної Асамблеї від 11 грудня 1948 про палестинських біженців, резолюції Надзвичайної сесії від 4 і 14 липня 1967 і Ради Безпеки від 21 травня 1968 і 3 липня 1969 про Єрусалим, і ряд ін.).

Певною мірою новим моментом в Би. до. з'явилася розбіжність, що намітилася, у позиції імперіалістичних держав. Франція, що почала в 60-і рр. проводити в системі НАТО самостійну політику, засудила ізраїльську агресію, наклала ембарго на вивіз зброї до Ізраїлю і, на відміну від інших країн — членів НАТО, з розумінням віднеслася до точки зору арабських держав по питаннях врегулювання. Позиції СРСР і Франції по цих питаннях помітно зближувалися, що мало певне позитивне значення в період консультацій представників чотирьох держав — СРСР, Франції, США і Великобританії, що почалися 3 квітня 1969 в Нью-Йорку в цілях пошуку шляхів для мирного політичного врегулювання на Близькому Сході.

Близькосхідні проблеми по суті не сходили з порядку денного основних органів ООН. У періоди загострення суперечностей на Арабському Сході скликалися тричі (1956, 1958, 1967) надзвичайні і тричі (1947, 1948, 1961) надзвичайні спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН. При розгляді всіх проблем, пов'язаних з Би. до., у ООН Радянський Союз і інші соціалістичні держави незмінно виступали в захист інтересів арабських народів, що допомогло їм вистояти в боротьбі з імперіалізмом, колоніалізмом, з агресивними устремліннями Ізраїлю і міжнародного сіонізму.

Разом з тим агресивність імперіалістичних держав і експансіонізм правлячих кругів Ізраїлю не дозволили миролюбним силам добитися такого ослаблення Б. до., яке перетворило б цей район на зону міцного і тривалого миру. Ізраїль за допомогою США, ряду інших імперіалістичних держав і кругів міжнародного сіонізму створив на Близькому Сході на початок 70-х рр. обстановку безперервних озброєних провокацій і фактичного стану неоголошеної війни проти арабських держав. Восени 1970 були спровоковані криваві події в Йорданії з метою розгрому руху опору палестинських арабів, що діяли проти Ізраїлю, і створення приводу для можливого втручання імперіалістів і ізраїльських сіоністів в справи арабів. Це викликало різкі протести арабської і світової громадської думки і офіційне попередження СРСР про неприпустимість подібного втручання. Укріплюючи за підтримки соціалістичних країн свої озброєні сили, ОАР, Сірія і інші арабські держави чинять наростаючий опір агресорам. Значно посилилася визвольна боротьба на окупованих Ізраїлем арабських територіях. Продовжується процес зміцнення міжарабської солідарності. Помітне посилення загального антиімперіалістичного фронту арабських держав відбулося в результаті революцій 1969 в Судані і Лівії. Дії агресорів, їх небажання врегулювати мирними політичними засобами Б. до. різко засуджуються світовою громадськістю.