81. Утворення кнр. Внутр. Та зовні. Політика Китаю у 80-90-х рр.

Будівництво комунізму. 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун у Пекіні проголосив утворення Китайської На-родної Республіки. Протягом наступного року комуністи завершили розгром військ Гоміндану на континентальній частині країни. Тривала громадянська війна в країні, що з перервами тривала майже всю першу половину XX ст., закінчилася перемогою комуністів.

З 1953 р. Китай обрав курс на індустріалізацію та націоналізацію приватної власності, яку було завершено у кінці 1955 р. Перший п'ятирічний план був успішно вико-наний (1953-1957 pp.). Значну допомогу КНР надав СРСР. У 1958 р. Мао виступив з ініціативою форсувати економіч-ний розвиток і здійснити "великий стрибок" з метою по-будови комуністичного суспільства. Головним засобом для побудови світлого майбутнього мала стати безкоштовна пра-ця під гаслом: "Три роки наполегливої праці — 10 тис. ро-ків щастя". Замість сільськогосподарських кооперативів створювались "народні комуни", які об'єднували по 20 тис. селян. У комунах все усуспільнювалося, запроваджувався зрівняльний принцип розподілу. Життя селян було жорст-ко регламентовано; у промисловості вирішено прискорити індустріалізацію. В країні розгорнувся масовий рух за збіль-шення виробництва чавуну і сталі.

Політика реформ у Китаї 80-90-х років. Після смер-ті Мао Цзедуна у партійному і державному керівництві гору взяли помірковані діячі Комуністичної партії Китаю ("прагматики"). Вони пропонували спрямувати всі зусил-ля на практичну модернізацію країни, аби вивести її в число передових. Лідером "прагматиків" став Ден Сяопін, який за часів Мао обіймав посаду генерального секретаря КПК, але двічі був репресований.

Прихід "прагматиків" до влади призвів до кардиналь-них змін у житті китайського суспільства, початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК у грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який отримав назву "чотирьох модернізацій": перебудову і переведення на нову базу про-мисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою реформ стали соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Спо-чатку реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім поширились і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун було поділено порівну між селянськими сім'ями і передано їм в аренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялося продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільсько-господарських підприємств із переробки продукції та під-собні промисли.

Реформи у промисловості', на держпідприємствах вво-дилися госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створюва-лись невеликі приватні підприємства у торгівлі, сфері об-слуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда. З метою залучення іноземних інвестицій для модер-нізації китайської промисловості та впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створюва-лись вільні економічні зони.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% щороку). Китай став одним із найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення.

Особливістю китайських реформ є те, що вони не торк-нулися політичної сфери. У Китаї при владі залишається Комуністична партія.

Спроби демократичних сил вирішити питання політич-них реформ завершилися кривавим побоїщем на площі Тяньаньмень у 1989 р.

Важливою політичною подією в країні стала передача влади "старим поколінням керівників" "молодшим", які продовжили прагматичну політику.

З початком XXI ст. Китай продовжує демонструвати значний прогрес. Важливим успіхом республіки став пер-ший політ китайського космонавта (2003 p.): Китай — тре-тя країна, що самостійно здійснила подорож людини в кос-мос.

В 1992 китайське керівництво, налагодивши відносини з США. З 1988 по 1994 рр. КНР нормалізувала і встановила дипломатичні відносини з 18 країнами. Вже до середини 1990-х рр. Китай став членом більшості організацій, як міжнародного, так і регіонального значення. В Середній Азії Китай також проводив активну зовнішньополітичну діяльність з метою закріплення своїх позицій серед незалежних держав, що знов утворилися. Результатом зроблених Пекіном кроків з'явилося формування в 1996 р. Шанхайськой П'ятірки, яка спочатку була створена для дозволу старих територіальних суперечок між новими незалежними державами і Китаєм.

1990-тих рр. Китай врегулював свої дебати з Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Лаосом і В'єтнамом, при чому умови угод не завжди були вигідні для Пекіну. Одночасно Китай зробив всі зусилля для нормалізації своїх відносин з Європою. В 1996 р. Пекін виступив як один з основоположників форуму Азія-Європа, який проходить раз в два роки на рівні глав держав і щорічно - на рівні міністрів. В 1998 р. між Китаєм і ЄС зав'язався активний політичний діалог, що в черговий раз показує відхід Пекіна від старої школи ведення міжнародних справ.