71. Корінний злам в ході Другої світової війни (1942-1943 рр.)

АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ, військово-політичний союз на чолі з СРСР, США і Великобританією проти країн «осі» (Німеччина, Італія, Японія) в період Другої світової війни.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз англійський прем'єр-міністр У.Черчилль 22 червня 1941 заявив про підтримку СРСР в його боротьбі з фашистською агресією; 24 червня з такою ж заявою виступив президент США Ф.Д.Рузвельт.

12 липня 1941 СРСР і Великобританія уклали Московську угоду про взаємну допомогу і сумісні дії проти Німеччини із зобов'язанням не вступати з нею в сепаратні переговори. 14 серпня У.Черчилль і Ф.Д.Рузвельт обнародували Атлантичну хартію, проголосивши своєю метою відновлення суверенітету скорених народів і забезпечення їх права на вільний вибір форми правління.

Офіційно антигітлерівська коаліція оформилася 1 січня 1942, коли 26 держав, що оголосили війну Німеччини або її союзникам, виступили з Вашингтонською декларацією Об’єднаних Націй, оголосивши про намір направити всі свої зусилля на боротьбу з країнами «осі». Її підписали СРСР, США, Великобританія, її домініони Канада, Австралія, Нова Зеландія і Південно-африканський союз, Китай, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Куба, Гаїті, Домініканська республіка та ін. В ході війни коаліція значно розширилася. В 1942 до неї приєдналися Філіппіни, Мексика і Ефіопія, в 1943 — Бразилія, Ірак, Іран і Колумбія. В 1944 – Франція, в 1945 р. – Перу, Уругвай, Єгипет, Туреччина та ін.

Союзники достатньо швидко досягли одностайності у визначенні свого головного супротивника: хоча командування ВМС США наполягало на зосередженні основних сил проти Японії, американське керівництво погодилося вважати першорядною задачею розгром Німеччини.

Проте до середини 1943 не існувало єдності з питання про відкриття США і Великобританією другого фронту в Західній Європі. Англійська стратегія припускала створення і поступове стискання кільця навкруги Німеччини шляхом нанесення ударів на другорядних напрямах (Північна Африка, Середній Схід). Американці вважали за необхідне провести висадку у Франції вже в 1942. Тільки на Квебекськой конференції в серпні 1943 Ф.Д.Рузвельт і У.Черчилль ухвалили, нарешті, рішення про десантну операцію у Франції в травні 1944 і підтвердили його на Тегеранській конференції.

Тим часом, Радянська і німецька сторони чекали від літа 1942 року реалізації своїх наступальних планів. Гітлер націлював основні зусилля вермахту на південний сектор фронту, переслідуючи найперше економічні цілі.

Стратегічний план радянського командування на 1942 рік полягав у тому, щоб «послідовно здійснити ряд стратегічних операцій на різних напрямках, щоб змусити противника розпорошити свої резерви, не дати створити йому сильне угруповання для зупинення наступу в жодному з пунктів»[38].Основні зусилля Червоної Армії, відповідно до задумів Ставки ВГК, передбачалося зосередити на центральному секторі радянсько-німецького фронту. Планувалося також здійснити наступ під Харковом, у Криму і прорвати блокаду Ленінграда.

Однак розпочатий радянськими військами в травні 1942 року наступ під Харковом закінчився провалом. Німецькі війська зуміли відбити удар, розгромили радянські війська і самі перейшли в наступ. Також нищівної поразки зазнали радянські війська у Криму. 9 місяців радянські моряки утримували Севастополь, і до 4 липня 1942 року залишки радянських військ евакуювалися в Новоросійськ. У підсумку оборона радянських військ на південній ділянці виявилася ослабленою. Користуючись цим, німецьке командування розпочало стратегічний наступ на двох напрямках: на Сталінград та на Кавказ.

Після запеклих боїв під Воронежем та на Донбасі німецьким військам групи армій «Б» вдалося прорватися до Дону. В середині липня почалася Сталінградська битва, у якій радянським військам з великими втратами вдалося скувати ударне угруповання противника.

Група армій «A», що наступала на Кавказ, 23 липня здобула Ростов-на-Дону і продовжила наступ на Кубань. 12 серпня здобуто Краснодар. Однак в боях у передгір'ях Кавказу та під Новоросійськом радянським військам вдалося зупинити противника.

Тим часом на центральній ділянці радянське командування розпочало велику наступальну операцію з розгрому Ржевсько-Сичевського угруповання противника (9-ї армії групи армій «Центр»). Однак здійснена з 30 липня до кінця вересня Ржевсько-Сичовська операція не увінчалася успіхом.

Не вдалося також прорвати блокаду Ленінграда, хоча радянський наступ змусив німецьке командування відмовитися від штурму міста.

19 листопада 1942 року Червона армія перейшла в контрнаступ під Сталінградом, і до 2 лютого неймовірними зусиллями завдала переломну поразку німецьким військам, внаслідок якої вдалось оточити і розгромити дві німецькі, дві румунські та одну італійську армії; загалом 330 тис. солдатів знищено, близько 92 тис. взято в полон[39]. Це була найбільша наземна битва війни.

Радянський наступ 25 листопада — 20 грудня 1942 р. на центральній ділянці радянсько-німецького фронту (операція «Марс») закінчився невдало.