58. Українська революція 1917-1921 рр. У вітчизняній історіографії

59. Утворення зунр: українсько-польська війна 1918-1919 рр.

Украї́нсько-по́льська війна́ (пол. Wojna polsko-ukraińska) — збройний конфлікт між Польщею і Західно-Українською Народною Республікою на території Галичини, що вилилася в широкомасштабні бойові дії з 1 листопада 1918 по 17 липня 1919 року. Війна велася в умовах політичної нестабільності, викликаних розпадом Австро-Угорщини, розпадом Російської імперії і Громадянської війною в Росії.

18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УН Рада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії, яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині

До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.

21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславові (тепер Івано-Франківськ).

4 січня 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є. Петрушевича.

1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 р.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки».

61. Голодомор 1932-1933р.

Радянське керівництво взяло курс на модернізацію промислового потенціалу країни одразу зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства що становило більшість населення. Проте бажаних наслідків досягти одразу не вдалося. Рішення 15 зїзду ВКПб 1927р. передбачали повільний поступовий добровільний процес кооперацій. Проте практика диктувала швидкі темпи та жосткі методи.

Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування- це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів. Селян почали насильно заганяти в колгоспи. Цей процес викликав протидію переважно заможних селян яких називали куркулями.

Станом на 10 березня 1930р. під розкуркулення пртрапило 61887 господарств тобто 2.5% селянство чинило опір сталінській політиці було зроблено 1500 терористичних актів. Трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль.

У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

На 1932р колгоспи обєднували 70% селянських господарст. Голод 1932-1933рр.- штучний організований тоталітарною владою СРСР. На поч.30хр.у СРСР загострилася криза колгоспного ладу. Її суть полягала у катастрофічному зниженні рівня ефективності сільськогосподарського виробництва. Оскільки голод 1932-1933р. мав штучний характер він переріс у голодомор.

18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою, як окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Того ж дня вийшла постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», доручено Реденсу та Косіору розробити до 23 листопада спеціальний оперативний план ліквідації куркульських та петлюрівських контрреволюційних кубел, ДПУ вилучити з міст ідеологів та організаторів «куркульського саботажу», зобов'язати ДПУ провести чистку та засудження рахівників і бухгалтерів — (наперед визначено 300 осіб); доручено Чубарю у Дніпропетровській, Хатаєвичу в Харківській, Зайцеву в Чернігівській областях разом з обкомами провести операцію у найближчі дні, каральні органи мають «завдавати рішучого удару куркульським елементам для запобігання куркульським повстанням». Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно з яким натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспи УРСР за виключенням півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство.

16 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України — 260 мільйоні пудів без мірчука, котрий підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь- яку ціну».

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Згідно зі свідченнями Федора Коваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, які зафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українського голоду 1932–1933 років в Конгресі США:

Штучний характер голоду засвідчують такі обєктивні обставини:

- відсутність посухи та інших катаклізмів

- відсутність голоду в сусідніх з Україною районах Росії

- Нереальні плани хлібозаготівлі у 1930р. план заготівлі був завишений до 440 млн.пудів

- Надмірний експорт хліба у звязку з потребами форсованої індустріалізації

- Створення законодавчої бази для розгортання терору голодом.

- 7 серпня 1932р. ЦВК іРНК СРСР прийняли постанову про охорону майна державних підприємств і колгоспів.

Маштаби репресії:

• судове переслідування

• Заборона виїзду замежі України запрвадження паспорта.

Наслідки:

• Більше ніж 3,2 млн. загиблих.(приблизно 1 млн. працездатного населення; більше млн. дітей)

• Знищення українців на етнічних східних теренах і насадження на них росіян.