56. Революція і громадянска війна в Росії (1917-1921рр.)

Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії.

Революція в Росії поставила завдання ліквідації само-державної форми правління і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринко-вих відносин; вирішення аграрного питання; демократиза¬ції суспільно-політичного життя країни; гарантії захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвит¬ку націй, що населяли Росію.

Передумови

Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Початок революції

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.

Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.

Перехід влади до Тимчасового уряду

В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.

Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.

Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).

57. Українська національна революція 1917-1921 рр.: - основні етапи, діячі, досягнення і прорахунки.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу „диктатури пролетаріату". Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УРСР ставив перехід від всевластя буржуазії до влади робітничого класу ( до соціалізму). У другій половині 1919 р. у зв'язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування. Наприкінці 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Денікіна, звільнивши від них територію України. Створений 11 грудня в Москві надзвичайний орган влади - Всеукраїнський революційний комітет, в міру звільнення української території, призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу на Україні було відновлено.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

1. низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок,слабка соціальна база визвольного руху

2. очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими,розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

3. робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

4. відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР;

5. несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги.

Проте українська національно -демократична революція 1917-1920 рр. має велике історичне значення:

1. у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;

2. героїчна боротьба українського народу 1917-1920 рр. стала

прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р. Варто відзначити також історичні уроки української революції: необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу:

3. оперативне розв'язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції;

4. створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях;

5. чіткість програмних завдань розбудови національної держави;

6. наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;

7. забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом;

8. турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.