41. Просвітництво: основні ідеї та представники

Із початком розвитку нових суспільних відносин формувалася і нова ідеологія, тобто система ідей, уявлень, понять, виявлених у різних галузях знань (філософії, етиці, літературі, мистецтві і т. д.), яка повинна була пояснити людям існуючий стан речей в суспільстві з усіма його недоліками, показати перспективи розвитку суспільства і можливі методи досягнення полі-тичних ідеалів.

Ідеологічний наступ на «старий порядок» дістав назву Просвітительства. Філософи, економісти, письменники виступали з передовими поглядами, відтак несли освіту в народ, готували його до боротьби з феодально-абсолютистським ладом.

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату-ри) кінця XVII - початку XIX століття.

Отже, поняття "просвітництво" має два значення (1. 'доба'; 2. 'ідейно-естетичний рух), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями "романтизм" або "реалізм", адже в добу Просвіт-ництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями.

Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійського філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на тон час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму".

закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Розуму (у щонайширшому значенні цього слова), і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім –філософських так і художніх.

Переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т. зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий хоч і не єдиний) настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприй-нятгя.

Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі безтурботними мрійниками, людьми, сказати б, у рожевих окулярах. Як-раз навпаки: розумні, як правило блискуче освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя.

Зовсім не той настрій панував, скажімо, в модерновому мистецтві, більшість представників якого голосно заявила, що людина в цьому світі - самотня комаха, а людське життя недосконале і взагалі абсурдне.

Чи не найважливішою в добу Просвітництва була майже аксіоматична зараз, але революційна тоді ідея рівності усіх людей від народження.

Однак, основоположником Просвітительства вважають Шарля-Луї де Монтеск'е (1689-1755), вихідця із багатої дворянської родини. У головній своїй праці «Про дух законів» Монтеск'е розробив теорію конституційної монархіїта. розпо-ділу гілок влади. Ідеальною формою правління для такої країни, як Франція, він вважав монархію, об-межену конституцією, яка повинна була відбити розподіл влади на три гілки, які врівноважують одна одну: законодавчу (двопалатний парла-мент), виконавчу (король і призна-чувані ним міністри) і судову (не залежну від парламенту і короля). Таким чином філософ сподівався допомогти державі уникнути не-справедливостей деспотизму, який несе абсолютна монархія. Виступа-ючи проти абсолютизму, Монтеск'е проголосив основні принципи де-мократії: свобода слова, преси, зборів, віротерпимість, рівність усіх перед законом. Критикуючи фео-дальні порядки, Монтеск'е відкидав революцію і був прибічником ком-промісу (згоди) між підприємницт-вом і дворянством. До бідних граф Монтеск'е ставився із упереджен-ням, вважаючи, що до влади їх до-пускати не можна.

Справжнім «батьком» і головним представником Просвітительства був Франсуа Аруе (1694 - 1778), який писав під псевдонімом Воль-тер. Син паризького юриста, юний Вольтер відзначався вільнодум-ством і почуттям власної гідності, відтак зазнав чимало прикрощів у житті, зокрема, був ув'язненим у Бастилії (фортеця, потім-в'язниця в Парижі). Вийшовши на волю, Вольтер написав декілька літера-турних творів, які мали величезний успіх - так почалася його літератур-на слава. Він писав поеми, трагедії, вірші, які читачі приймали із захоп-ленням. Проживши три роки в Англії, він постав не тільки як літе-ратор, а й уславився як історик, філософ, публіцист. Великим про-світителем він став тому, що всі свої твори спрямував проти деспотизму, абсолютистської сваволі, проти фе-одальних порядків.

Вольтер був велетнем і за талан-том, і за суперечливістю в поглядах. Церкву, католицизм він мав за го-ловних ворогів, але наполягав на збереженні релігії для бідних, до яких ставився з недовірою. Полі-тичні погляди Вольтера відзначали-ся поміркованістю — він проповіду-вав реформу влади «згори» і трива-лий час вірив в ідею «освіченого аб-солютизму». Не чужими були для нього і республіканські думки. На-прикінці життя він дійшов виснов-ку, що Францію не омине революція.

Важливою подією розвитку Просвітительства став вихід у світ «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». У 1751 - 1780 pp. було ви-дано 35 томів. У цьому виданні, яке поширювало антифеодальну кри-тику на всі галузі знань, брали участь Вольтер, Монтеск'е та бага-то інших учених. Душею і головним організатором цього видання був Дені Дідро (1713 - 1784), який до-тримувався думки, що добрі закони і розумне правління мають створи-ти справедливий суспільний лад.

Вважається, що жоден із французьких просвітителів не справив такого великого впливу на сучас-ників та на наступні покоління, як Жан-Жак Руссо (1712 -1778). Сек-рет надзвичайної популярності Рус-со полягав у тому, що, на відміну від тих ідеологів, які вважали власність споконвічним, «природним правом» людини, він вбачав у ній найперше порушення цих прав. Однак, твер-дячи, що приватна власність (зок-рема на землю) і породжена нею нерівність є головною причиною усіх суспільних негараздів, Руссо не пропонував знищити приватну власність, а пропонував досягти рівності у володінні нею.

Вже на початковому етапі розвит-ку особливу увагу французького Просвітительства привертає про-блема нової організації суспільства, заснованого на принципах гума-нізму. Це суспільство мало заміни-ти старий порядок. Монтеск'є і Воль-тер вірили в історичний прогрес.

Монтеск'є пропагував конституцій-ну монархію, а Вольтер покладав надії на короля-філософа. Просвітителі-енциклопедисти вважали при-роду людини основою майбутнього розумного ладу. Людина народ-жується вільною, але в умовах фео-далізму перебуває в кайданах, твер-див Руссо. Треба розбити ці кайда-ни, знищивши становий устрій і аб-солютистську державу. Після цього люди мусять добровільно обмежити свою свободу в ім'я «суспільного договору».

XVIII століття у Франції стало ча-сом появи творів комуністів-уто-пістів, які пропонували свій варіант побудови нового суспільства. Так, бідний парафіяльний священик Мельє (1664 -1729) в єдиному своє-му творі «Заповіті» писав про рішу-че знищення абсолютистського по-рядку і будівництво на його улам-ках ідеального суспільства, яке зас-новуватиметься на суспільній влас-ності та обов'язковій праці для всіх. Для цього, гадав Мельє, досить про-світити народ.

Г. Маблі (1709 - 1785) причиною всіх нещасть вважав приватну власність і мріяв про лад, заснова-ний на суспільній власності і пла-новому розподілі продуктів праці. Пропонуючи нові принципи, він різко критикував феодально-абсо-лютистські порядки.

Пошуки просвітителями та інши-ми мислителями способів кращої організації суспільства, їхні погля-ди на соціальні проблеми мали, без-умовно, прогресивне значення, ос-кільки ці погляди утверджували принципи гуманізму.