36. Гетьманщина на зламі хvii-XVIII ст. І. Мазепа

Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу України по Дніпру між РП та Московською державою без погодження з українською владою (Андрусівське перемир'я 1667 року, Вічний мир 1686 року). Гетьманщина тимчасово збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви.

Гетьман І.Самойлович, як і його попередник Д.Многогрішний, став жертвою змови старшини, яка не без московського впливу, знову зрадила Україну, промінявши її загальнодержавні інтереси на свої станові.

Новим гетьманом став І.Мазепа, котрий належав до групи козацької старшини, незадоволеної політикою попереднього гетьмана, і мав давні зв'язки з Голіциним. 25 липня 1687 р. над р. Коломак (тепер Харківська обл.) гетьманом було обрано генерального осавула Івана Мазепу (1687 - 1709), який присягнув цареві на вірність і підписав нові т. зв. Коломацькі статті. Вони обмежували і навіть у дечому ліквідовували самостійну економічну, соціальну та зовнішню політику України

Ставши гетьманом, І.Мазепа прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Ряд заходів І.Мазепи, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селянства, зокрема про обмеження панщини двома днями на тиждень, не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства. Він піклувався станом науки та освіти. У 1690 р. зведено нове приміщення Києво-Могилянської колегії а в 1701 р. вона одержала статус академії. За допомогою І.Мазепи створено Чернігівський колегіум (1700), засновано ряд інших шкіл і друкарень.

Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Москвою.

Зростала економічна та соціальна напруга. Маршрути багатьох військових походів пролягли через українські землі. Внаслідок цього гинули люди, руйнувалося господарство, Україна втягувалась у політичну орбіту Москви.

На Січі почали поширюватися чутки, іцо І.Мазепа запродався цареві й хоче зруйнувати козацьку вольницю. Проти нього виступила опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком). У 1692 р. він за підтримки татар організував повстання. Однак воно успіху не мало, опозицію розгромили.

Велику увагу І.Мазепа приділяв Правобережжю. Він не втрачав надії об'єднати під своєю булавою ці землі. У 1702 р. тут вибухнуло антипольське повстання під проводом фастівського полковника Семена Палія, викликане спробами уряду ліквідувати правобічне козацтво. Польс. загарбники жорстоко розправлялися з повстанцями й мирним населенням.

Правобережне повстання збіглося в часі з початком Північної війни (1700 – 1721), яка велася між Московською державою і Швецією за вихід до Балтійського моря. Інтереси московського царя й українського гетьмана збіглися: Петро 1, намагаючись допомогти своєму союзникові Августу II, наказав І.Мазепі зайняти Правобережжя, а гетьман вирішив використати цю нагоду, щоб з'єднати Правобережну Україну з Гетьманщиною.

Уся Правобережна Україна і Галичина опинилися під владою гетьмана Мазепи (1705). У вересні 1706 р. війська польського короля Августа II були розбиті й він зрікся корони на користь С.Лещинського, який почав наполягати на виведенні українських військ за Дніпро згідно з умовами «Вічного миру».

На переговорах з Карлом XII І. Мазепою була висунута головна вимога -- незалежність Української держави з довічною владою гетьмана. Мазепа об’єднався зі шведами.

У травні 1709 р. московськими військами було зруйновано Січ, а також видано постійно діючий царський наказ страчувати на місці кожного спійманого запорожця.

Дізнавшись про об'єднання І.Мазепи зі шведами, Петро І видав універсал до українського народу, де проголосив гетьмана зрадником.