29 Укр. Козацтво у 16 – першій пол. 17 ст. Запорізька Січ.

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495— 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурсь-кий, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км.). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

Прагнення селян до здобуття козацьких вольностей у першій половині XVII ст. вилилося в широку хвилю "покозачення". Особливого розмаху цей рух досяг на Київщині 1. Водночас у вирішальну фазу вступала і боротьба козацтва за станові права. У найвищих її проявах для посилення тиску на владні структури козаки вели пошук союзника. І тут найактивнішим еле-ментом виявилося селянство, в чому неодноразово переконува-лися запорожці. Вже в ході повстання під проводом гетьмана Тараса Федоровича (1630) до Переяслава прибуло багато ти-сяч селян, що забезпечило успішні дії проти коронного війська. Цілком закономірною звучала і вимога гетьмана Павла Бута (1637) залучати до формування повстанської армії "якомога біль-ше селян"

Відмова Сигізмунда III виконати козацькі умови за участь у Хотинській війні 1621 р., зокрема, розширення реєстру і лега-яізації православ"я. знову загострила стосунки запорожців з уря-дом Речі Посполитої. Оружною рукою українське козацтво стало на захист своїх прав і привілеїв. Визнаючи і надалі короля сво-їм сюзереном, запорожці сміливіше, без дозволу з Варшави, здійснювали зовнішньополітичні зносини, втручалися у вирі-шення конфесійних справ. В королівській інструкції місцевим сеймикам (грудень 1625 р.), зокрема, відзначалося: "Рік тому вони (козаки. — В. Щ.) наважилися від власного імені уклада-ти перемир'я з султаном-калгою, наймаючись до нього на службу. Тоді вони зносилися посольствами з Москвою, вирішуючи на власний розсуд питання війни І миру і розриваючи укладені Річчю Посполитою перемир'я" 32. Йдеться про угоду, укладену Військом Запорозьким з кримським ханом Магомет-Преєм III У грудні 1624 р. Першим співправителем при ньому або калгою-султаном був рідний брат Шагін-Гірей. Така діяльність запорожців суперечила й умовам Хотинського договору між Ту-реччиною та Річчю Посполитою. Для налагодження стосунків з татарами козаки використовували й вагому фігуру у державі литовського гетьмана Криштофа Радзивілла. Через приналеж-ність до кальвінізму 33 князь протистояв поряд з православни-ми католицьким впливам на східних кресах Речі Посполитої, і тому запорожці вважали його своїм союзником. Так, коли наприкінці 1629 р. козацьке посольство у складі Захарія Остелецького, Григорія Малкевича і Кузьми Капусти відбуло із Січі до Варшави на аудієнцію з королем Сигізмундом III у справі з Шагін-Гіреєм, гетьман Іван Сулима направив листа Криштофу Радзивіллу з проханням підтримки у вирішенні питання 34.

З середини 20-х рр. в Україні діяння козацтва створили загрозливу ситуацію для колоніального режиму. З метою запобігання небезпечному розвитку подій король направив військо на територію Київського воєводства. Він закликав "головних панов сенаторов и тамошних именитьіх людей, чтобьі они, со-вместно с паном гетманом, применяли всевозможньїе средст-ва, годньїе для подавления зтого своеволия" 35. Придушення повстань 1625 та 1630 рр., безумовно, не сприяли зростанню авторитету королівської влади серед українського козацтва. Вод-ночас з польського боку вживалися заходи для пошуку комп-ромісів з ним. Велику надію у справі розширення реєстру і стабілізації вза-ємовідносин з центральною владою запорожці покладали на нового короля Владислава IV. Козацтву колишній королевич був зобов'язаний як обранням його на московський престол у 1610 р., хоча й не реалізованим через неповноліття претенден-та, так і допомогою під Москвою восени 1618 р. Прихильне ставлення Владислава до запорожців як вагомої збройної сили особливо зміцнилося після Хотинської битви. Тому не випадко-во напередодні елекційного сейму у Варшаві восени 1632 р. козаки надіслали королевичу листа, вказуючи на нього як на єдиного законного кандидата на престол. Традиційне прохання підтвердити "вольності старожитні" супроводжувалося обіцян-кою у разі спроби відсторонення Владислава від престолу пода-ти йому збройну підтримку 38. І справді, в ході Смоленської війни на державну службу було залучено тисячі запорожців. Проте на цей час великої ваги в житті Речі Посполитої набували магнати, так звані "королев'ята" — Калиновські, Вишневецькі, Любомирські, Потоцькі. їхні латифундії поширилися по всьому Подніпров'ю — козацькій батьківщині. Головними противни-ками утвердження магнатського панування виступили козаки. Разом з тим і Владислав IV прагнув спертися на них для проти-дії магнатській олігархії. Хоча такому союзові не сприяло становище в Україні з підписанням Поляновського договору (1634) Речі Посполитої і Московїї. Внаслідок повстання 1637—1638 рр., з'явилася "Ординація Війська Запорозького" (1638), якою лік-відовувалася більшість прав і привілеїв реєстрових. Цим доку-мептом центральна влада фактично закреслювала попередні заслуги козацтва перед Річчю Посполитою.

Потреба уряду в запорозькому козацтві виникла знову в зв'язку з підготовкою до війни з Туреччиною. Під час зустрічі у Варшаві Владислава IV з козацькими послами Іваном Барабашем, Ілляшем Караїмовичем і Богданом Хмельницьким 39 у квітні 1646 р. йшлося про організацію походу до Криму, за що ко-роль обіцяв відновити "давні козацькі вольностї", збільшити реєстр до 20 тисяч, а також не допускати розквартирування кварцяного війська на Подніпров'ї. Спеціальний універсал на право набору козаків Владислав IV скріпив не державною, а особистою печаткою 40. Однак на перешкоді воєнних приготу-вань стали магнати. Вони прибули до столиці на сейм у супро-воді власних військових загонів і зажадали від короля припи-нити мобілізацію. Спроби Владислава IV покластися виключно на козаків для набору військових контингентів також провали-лися через розкол серед верхівки Війська Запорозького. При-хильником королівського проекту був чигиринський сотник Богдан Хмельницький, але реалізувати його планував за влас-ним сценарієм. В ході Національно-визвольної війни зміст взає-мовідносин козацтва і польсько-шляхетського уряду набув якісно нових граней.