3. Біоекологічний підхід.

Даний підхід розкритий в роботі В.А. Барановського і И.М. Підкамінного, що склали карту України «Антропоекологічний ризик». Критерієм екологічного ризику є порушення відносин живих організмів з навколишнім середовищем. Екологічний ризик визначається як – явище небезпеки порушення відносин живих організмів з навколишнім середовищем внаслідок дії природних, антропогенних і техногенних чинників. Екологічний ризик розглядається авторами в руслі концепції екологічної безпеки і ділиться умовно на дві складові: біоекологічний (ризик для живої природи) і антропоекологічний (ризик для людини). Автори проводять класифікацію екологічного ризику за декількома критеріями, вказують на здійснення ризик-аналізу в два етапи. Кількісна оцінка антропоекологічного ризику виконана виходячи з екологічного потенціалу території (він обчислюється по формулі Е=Т/С+Н, де Т – техногенне навантаження на природне середовище, З – потенціал стійкості природного середовища, Н – ступінь охоплення території несприятливим природно-антропогенним процесам) з використанням критерію Ешбі. На підставі оцінки ризику автори склали карту України, де показані території з допустимим, помірним, підвищеним і високим рівнями ризику, кількісно параметри антропоекологічного ризику змінюються в інтервалах (від мінімального до максимального) від 1•10^-5 до 2,5•10^-1.

Такий підхід до визначення екологічного ризику є класичним біолого-екологічним, оскільки в центрі системи оцінки стоїть людина. Розгляд тільки екосистеми на нинішньому етапі розвитку суспільства декілька однобічний, оскільки не враховує багатьох інших чинників і аспектів екологічного ризику.

4. Геоекологічний підхід.

Підхід найчисленніше представлений в літературних джерелах. Автори в руслі цього підходу відштовхуються від основного критерію екологічного ризику – критичного рівня зміни показників (параметрів) природно-господарської системи (нижче буде уточнений). Даний підхід з різним ступенем глибини розкритий в роботах: Т.А. Акимової і В.В. Хаськіна, Е.П. Буравльова, М.Д. Гродзінського, С.П. Курдюмова, Л.К. Казакова і В.П. Чижевої, Г.Г. Малінецкого, И.Г. Медведева, Е. Хлобистова, Т.А. Хоружаї.

М.Д. Гродзінській виходить з того, що критична зміна параметрів геосистеми (у деяких авторів природно-господарської системи, геоекосистеми) веде до втрати її стійкості, тобто – здатності при дії зовнішнього чинника перебувати в заданій області станів (нормальних або допустимих) і повертатися в неї за рахунок інертності і відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї локально стійкої області станів до інших, не виходячи при цьому за межі інваріанта впродовж заданого інтервалу.

Е.Хлобистов визначає екологічний ризик як – ймовірність негативних наслідків, які ведуть за собою необоротну деградацію екосистем, тобто як крайній ступінь втрати стійкості системи і перехід її до іншого деструктивного стану. Подібним є уявлення про кризову екологічну ситуацію – коли основні параметри стану і функціонування геоекосистем наближаються до критичних значень, коли вся геоекосистема в цілому втрачає стійкість і саморегуляцію, характеризується спрощенням структури і збільшенням амплітуди коливань значень основних її параметрів. Г.Г. Малінецкий говорить про можливість виділення декількох показників системи, зміна яких свідчить про близьку можливість деструктивної зміни всієї системи.

Т.А. Акимова і В.В. Хаськін замість поняття стійкості використовують поняття цілісності системи, маючи на увазі під цим збереження видового складу, біорізноманітності і структури внутрішніх зв'язків; автори пропонують визначати рівні екологічного ризику залежно від рівнів напруженості екологічної обстановки, загальної забрудненості навколишнього середовища, ступеня антропогенного впливу на структуру екосистеми, відповідно, чим вище значення цих 3 показників, тим більше ступінь екологічного ризику. Т.А. Хоружая також пропонує використовувати для визначення екологічного ризику непрямі показники: коефіцієнт екологічної небезпеки Л.Хокансона, індекс екологічної небезпеки.

У роботах М.Д. Гродзінського екологічний ризик тісно пов'язаний з поняттям відмови геосистеми – події виходу геосистеми з області нормальних або допустимих станів; це подія виходу характеристик (параметрів) геосистеми із заданих діапазонів їх можливих (допустимих, нормальних) змін. Автор виділяє два основні види відмов: функціональні (вихід з області допустимих станів) і природно-ландшафтні (вихід з області нормальних станів), причому другий вид відмов має жорсткіші рамки.

Хоча в даному підході представлені погляди багатьох учених, які відрізняються за визначенням поняття екологічний ризик і методиці його оцінки, проте, загальним критерієм екологічного ризику даного підходу є – втрата стійкості геосистеми.

Виходячи з положень даного підходу екологічний ризик – це ймовірність події виходу характеристик (параметрів) геоекосистеми із заданих діапазонів (нормальних, допустимих) їх можливих змін.

Не дивлячись на те, що в літературі ці 4 існуючі різні напрями прийнято позначати одним і тим же терміном «екологічний ризик», ми вважаємо за доцільне відмінності, що сформувалися усередині одного поняття, позначити відповідними термінами, так екологічні ризики, що відображають геоекологічний підхід пропонуємо назвати геоекологічними.