Екологічні закони нормування
Існують певні екологічні закони, які важливі при оцінці екоситуацій, та виступають певними екологічними нормами.
Правило міри перетворення природних систем – під час експлуатації природних систем неможна переходити ті межі, які дозволяють цим системам зберігати свої властивості самоорганізації та саморегуляції.
Положення про ланцюгові реакції – господарський вплив охоплює не лише ту систему на яку він направлений, але також на віддаленні від неї системи, шляхом зв’язку потоків енергії та речовин, тому необхідно враховувати не лише прямі, а й опосередковані впливи.
Взаємодії в геоекосистемах та зовнішніх факторів із ними носять нелінійний характер – слабкі впливи можуть викликати сильні реакції в системах. У зв’язку з н лінійністю, неповною пропорційністю взаємостосунків компонентів і виникненням ланцюгових реакцій, очикуємий при перетворенні природи ефект може бути набагато сильнішим, аніж бажано.
Закон біологічного посилення – накопичення ряду речовин, в т.ч. радіоактивних і токсичних, при переході на більш високий рівень за ланцюгом живлення багатократно зростає. Тим самим, для таких речовин встановлення ГДК має здійснюватись інакше аніж для всіх речовин. Наявність таких речовин в системах має бути виключена (ртуть, наприклад).
Закон оптимальності, найбільш ефективне функціонування геоекосистеми можливе лише в певних просторово-часових межах (визначення оптимуму просторово часового функціонування різних природничо-господарських систем).
Правило територіальної екологічної рівноваги – оптимальний еколого-соціально-економічний ефект досягається за умови певного поєднання природних та перетворених систем (за Одумом це 60% природних і 40% перетворених ландшафтів).
Будь-які норми мають бути обґрунтовані на доволі довгому ланцюгу статистичних досліджень, тоді їх застосування буде результативним.
Процедура оцінки екологічних ситуацій.
При оцінці екоситуації певної території важливим є врахування 2 видів відхилень конкретного ландшафту від вихідного ландшафту:
Ступінь відхилення конкретного типу використання земель – пасовищ, садів, виноградників, населених пунктів та ін. – від природного ландшафту, на місці якого розташований сучасний ландшафт, напр.. міські поселення на місці різнотравно-типчакових степів. Ступінь відхилення буде залежати від типу природного ландшафту, так лісові ландшафти при використанні їх як пашні, переживають набагато більші зміни ніж степові ландшафти.
Ступінь відхилення певної території від деякого ідеального варіанту – культурного ландшафту, в якому забруднення мінімальні, боротьба із шкідниками сільськогосподарських угідь ведеться без застосування отруйних речовин, міські поселення вписані у природний ландшафт.
Певні оцінки ступеня відхилення екоситуації ландшафту можна виконати на основі досліджень Е. Одума, Н.Ф. Реймерса та ін., які встановили, що для збереження нормальної екоситуації в регіоні необхідно, аби природні та подібні до природних ландшафти займали не менше 60% території. Якщо ця норма виконується, то навіть наявні відхилення не вважаються негативними, оскільки вони гасяться потенціалом самоочищення природних ландшафтів.
Крім того, при оцінці екоситуації, необхідно враховувати середовище, що оточує оцінюваний ландшафт. Так, якщо промислове підприємство розташоване серед природних ландшафтів, то екологічна ситуація буде менш загрозливою, аніж у випадку розташування підприємства серед штучних ландшафтів (мається на увазі ландшафти із низьким потенціалом самовідновлення: селитебні, кладовищні, промислові ландшафти).
Екологічну ситуацію певного ландшафту можна оцінити і за ступенем екологічного ризику, який визначається за : - натуральними показниками збитків (кількість людських жертв, кількість пошкоджених і зруйнованих об’єктів господарської діяльності, грошові показники збитків); - можливим рівнем забруднення оточуючого середовища, розмірами погіршення якості середовища; - можливим погіршенням стану екосистем (зменшення біорізноманіття, вимирання певних видів рослин, тварин).
Таким чином, оцінити екоситуацію певного ландшафту можна:
методом порівняння із іншими подібними або ідеальними ландшафтами;
статистичним методом – шляхом збору та обробки статистичних даних про певні негативні зміни ландшафту (процент забрудненої території, кількістю надзвичайних ситуацій та їх жертв);
теоретичним шляхом (побудови теоретичної моделі створення несприятливої екоситуації, із врахуванням усіх джерел та умов виникнення негативних змін ландшафту);
комплексним методом (поєднання трьох вище перелічених методів).
Оцінка екологічних ситуацій може бути виконана за таким алгоритмом:
1 етап. Визначається комплекс екологічних показників за якими буде проведена оцінка.
2 етап. Визначення об’єктів та суб’єктів оцінювання. Суб’єкт- людина, об’єкти – її середовище і т.д.
3 етап. Вибір територіального та часового масштабу. Це може бути регіональний, мікро регіональний та локальний рівні оцінки.
4 етап. Визначення інформаційної достовірності оцінок (чи достовірно оцінені показники та їх взаємодії).
5 етап. Розгляд всіх природних та антропогенних передумов і факторів формування екологічної ситуації.
6 етап. Оцінка впливу сусідніх територій і об’єктів на досліджувану територію.
7 етап. Виконання оцінки, як такої: оцінка гостроти ситуації, стійкості, динаміки, територіально-часової структури.
8 етап. Розкриття потенційних небезпек, ризику.
9 етап. Виявлення наслідків екоситуації та виділення шляхів її розв’язання.