20. Розкрийте роль особистісно-зорієнтованого навчання у сучасній початковій школі.

Особистісно-зорієнтоване навчання – освітня технологія, основною метою є власний розвиток особистості учня на основі рівності спілкування з однокласниками.

Сутнісними ознаками особистісно-орієнтованого нав­чання є: суб'єкт-суб'єктне гуманне співробітництво всіх учасників навчального процесу; діагностично-стимуля­ційний спосіб організації пізнання; діяльнісно-комунікативна активність учнів; проектування вчителем (учнями) індивідуальних досягнень в усіх видах діяльності;

Умовою і резуль­татом особистісно-орієнтованого навчання сформування в учнів бажання і здатності самостійно вчитися, шукати в різних джерелах інформацію і застосовувати нові знан­ня, виробляти вміння діяти, прагнути творчості та само­розвитку.

Особистісно-орієнтоване навчання передбачає рівно­правні позиції вчителя та учня. За таких умов учитель не стільки навчає і виховує, скільки актуалізує, стимулює учня, створює умови для самореалізації, особистісного зро­стання у різноманітній діяльності.

За особистісно-орієнтованого навчання об'єктом форму­вання є особистісний досвід учня як результат усвідомлен­ня змісту навчання. Засобом навчання і його розвитку є ак­тивна творча діяльність, у якій учень не стільки засвоює . знання, уміння й навички, скільки створює для себе сис­тему знань, новий суспільно значущий досвід, займається саморозвитком. Така діяльність слугує педагогічним сти­мулятором набуття особистісного досвіду у навчальному процесі.

Особистісно-орієнтоване навчання забезпечує умови для: дидактичного вибору учнем (використання нав­чального матеріалу різного за змістом, видом, формою; ви­бір способів виконання навчальних завдань; використан­ня індивідуальних програм навчання); пізнавальної ак­тивності та творчої самостійної діяльності (використання діалогічно-дискусійних, інтерактивних технологій на­вчання, заохочення учнів до пошуку власних способів дій та їх рефлексії, стимулювання до самооцінки); спрямова­ності роботи вчителя на навчальні можливості кожного учня (складання індивідуальної картки його особистісно­го, пізнавального розвитку, індивідуальної колекційної програми навчання); зміни форми комунікації у навча­льному процесі (з викладацького монологу (однобічна ко­мунікація) до багатопозиційного навчання у формі полі­логу, де відсутня строга концентрація на точці зору вчи­теля); взаємообміну між вчителем і учнями рольовими функціями (діалогічна взаємодія, спільне визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору, взаємо- оцінювання, пошук і репрезентація навчального матеріа­лу).

Особистісно-орієнтоване навчання робить учня актив­ним співрозмовником і співробітником, суб'єктом навча­льної діяльності.

16. Характеристика поняття «проблемна ситуація»

Навчально-виховний процес є безперервною взаємодією учнів і вчителя, у процесі якої постійно виникають про­блемні ситуації.

Проблемна ситуація — психологічний стан, що виникає в резуль­таті мисленнєвої взаємодії суб'єкта (учня) з об'єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть про­цесу або явища, що вивчається.

Компонентами проблемної ситуації є: об'єкт (матеріал, що вивчається); суб'єкт (учень); мисленнєва взаємодія (про­цес мислення, спрямований на об'єкт); особливості мисленнєвої взаємодії (зважаючи на виявлені суперечності); ана­ліз яких переростає в пізнавальну потребу учня розкрити суть об'єкта, що вивчається.

У навчальному процесі завжди є учень і матеріал, над яким потрібно думати. Матеріал сам по собі не викликає в суб'єкта пізнавальної потреби. Тому невід'ємною складовою проблемної ситуації є дія учня, його взаємодія з навчальним матеріалом, спрямована на засвоєння об'єкта пізнання.

Викладач повинен так подати навчальний матеріал, щоб він сприяв появі особливого виду мисленнєвої взаємодії, за­лучив учня до проблемної ситуації та викликав у нього пі­знавальну потребу. Одним із психологічних структурних елементів проблемної ситуації є інформаційно-пізнавальна суперечність, без якої проблемна ситуація неможлива.

За видом інформаційно-пізнавальної суперечності роз­різняють такі типи проблемних ситуацій:

• усвідомлення учнями недостатності попередніх знань для пояснення нового факту;

• зіткнення учнів з необхідністю використання раніше засвоєних знань у нових практичних умовах;

• суперечність між теоретично можливим шляхом ви­рішення завдання та практичною нездійсненністю обрано­го способу;

• суперечність між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування.

Залежно від властивості невідомих > які потрібно розкри­ти в проблемній ситуації, вони бувають основними (невідо­ме є основним відношенням або закономірністю у темі, що вивчається) та допоміжними (невідоме є вужчим відношен­ням чи закономірністю). За способом подачі інформації про­блемні ситуації бувають текстовими (виникають під час осмислення учнями інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях) та безтексто- вими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію — демонстрацію за допомогою пристрою чи природного яви­ща; за часом вирішення — короткочасними (використову­ють для оперативної активізації діяльності учнів) і трива­лими (розв'язується не на одному занятті, а через два-три).

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість їх використання в навчальному процесі, зумов­лює різні способи їх створення.

Створення проблемної ситуації — найвідповідальніший етап у проблемно-розвивальному навчанні.