91. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Продавець, виробник, той хто надає послуги, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини заподіювачів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах. Шкода, завдана через недоліки товару, підлягає відшкодуванню за вибором потерпілого — продавцем або виробником товару. Коли шкода, завдана через недоліки робіт (послуг), то вона відшкодовується їх виконавцем. У разі завдання шкоди внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, шкода відшкодовується за вибором потерпілого продавцем або виготовлювачем товару. Слід підкреслити, що шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, підлягає відшкодуванню, коли її завдано протягом встановлених строків придатності цих товарів, робіт, послуг, а якщо вони не встановлені, -- протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання робіт, надання послуги. За межами зазначених строків шкода підлягає відшкодуванню: • якщо на порушення вимог законом строку не встановлено; • якщо особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання зазначених дій. Продавець або виробник товару, виконавець робіт (послуг) звільняється від відповідальності лише у випадках, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

92. Загальні положення про спадкування.

Спадкува́нням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від померлої фізичної особи(спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Види спадкування:

• Спадкування за заповітом

• Спадкування за законом

Здійснення спадкування

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи й інші учасники цивільних відносин. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Існує пять черг спадкування:

1 черга: діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

2 черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька так і з боку матері.

3 черга: рідні дядько та тітка спадкодавця.

4 черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як п'ять років до часу відкриття спадщини.

5 черга: інші родичі до шостого ступеня спорідненості, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

93. Спадкування за заповітом

Законодавець встановлює два способи (види) визначення спадкоємців та поділу спадкового майна:

- спадкування за заповітом;

- спадкування за законом.

Законодавець надає громадянину право призначити спадкоємців особисто шляхом складання заповіту.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характеризується рядом специфічних ознак:

- це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

- особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає qого складання за допомогою представника;

- заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

- оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.

Водночас заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає в силу лише за наявності певного складу юридичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додатковою обставиною, від якої він буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, а може і не настати. Смерть людини неминуча, невідомий лише момент смерті.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він підписується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути підписаний іншим громадянином.

Головне в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Спадкоємцями за заповітом можуть бути призначені як найближчі родичі, так і будь-які фізичні та юридичні особи, а також держава чи територіальна громада.

Підпризначення спадкоємця (субінституція) — це призначення заповідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її. Для закликання до спадщини підпризначеного спадкоємця необхідна наявність двох умов:

1) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини;

2) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент, коли від спадкування "відпаде" основний спадкоємець за заповітом.

94. Спадкування за законом

На відміну від спадкування за заповітом, при якому спадкоємців призначає сам спадкодавець, при спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями.

Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце коли:

- заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;

- за заповітом визначена доля частини майна;

- спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

- спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

- відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Зазначимо, що чинне законодавство не містить не лише легального поняття "член сім'ї", а й поняття "сім'я" взагалі, хоча відповідно до ч. 2 ст. З СК сім'ю становлять особи, які: а) спільно проживають; б) пов'язані спільним побутом; в) мають взаємні права та обов'язки. Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумовлює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь споріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.

До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку спадщини.

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Це правило пов'язано з тим, що спадкоємці, які проживали із спадкодавцем, звично користувалися цими речами (пральною машиною, посудом, телевізором, меблями тощо), тому поділ їх в натурі може створити для таких спадкоємців ряд проблем.

Законодавець не визначає, які речі належать до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а які підпадають під поняття розкоші. Спроби законодавця визначити такий перелік в свій час зазнали невдач, оскільки ті речі, які в одній сім'ї вважаються звичайними домашніми речами, в іншій — є предметами розкоші. Зрозуміло, що поняття таких речей сьогодні в сім'ї директора комерційного банку та звичайного лікаря чи вчителя також не будуть збігатися. Питання щодо того, які речі належать до предметів домашньої обстановки та вжитку, мають вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням майнового становища спадкодавця та суспільства в цілому.

Спадкування за правом представлення. Таке спадкування має місце, коли спадкоємець, який закликався б до спадщини, помер до її відкриття. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представляють його).

Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом.

За правом представлення спадкують:

- внуки, правнуки спадкодавця — частку спадщини, яка б належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

- прабаба і прапрадід — частку, яка б належала за законом їхнім дітям;

- племінники — частку, яка б належала за законом їхнім батькам;

- двоюрідні брати і сестри — частку, яка б належала б їхнім батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

95. Особливості управління спадщиною

Згідно ст. 1285 ЦК, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Коли проводяться дії щодо охорони спадкового майна і нотаріус визнає, що у складі майна є таке, що потребує управління, тобто приватні підприємства, рахунки, житлові будинки та інше, нотаріус у відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути хто-небудь із родичів спадкодавця, робітників підприємства, що належать спадкодавцю або коли майно у подальшому перейде до держави — відповідальну особу органів місцевого самоврядування. Договір, який укладається з такою особою, має містити у собі умови, що дають право цій особі на управління майном або грошовими заощадженнями спадкодавця, які пов'язані тільки з утриманням спадкового майна (тобто підприємства, виплата заробітної плати робітникам підприємства, оплата податків або комунальних платежів та інше), але не повинні містити в своїх діях ніяких дій, які б зашкодили інтересам спадкоємців або наносили їм збитки.

У договорі, який укладають між собою нотаріус та особа, що призначена управляти спадковим майном, вказані умови щодо охорони майна, дата договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, що охороняється, розмір винагороди, що отримує особа, що управляє спадщиною, а також дії, які ця особа зобов'язана виконувати для збереження спадщини. Крім того нотаріус направляє листи органам та підприємствам, яких це стосується про те, що його призначено керуючим спадщиною, який для прийняття спадщини буде вчиняти усі дії щодо її збереження.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов'язками. По закінченні строку щодо охорони майна охоронець або особа, що управляє майном, представляє спадкоємцям звіт про свою діяльність про управління майном.[15, с. 835]

Особа, що управляє майном, має право на плату за виконання своїх обов'язків. Ця сума огово­рюється вже в договорі, який заключається між нотаріусом та особою, що управляє спадщиною. Право витребування цієї сплати виникає у особи, що управляє спадщиною, при прийнятті спад­коємцями спадщини, та розподіляється між ними пропорційно долі успадкованого майна, що перейде до них. Якщо спадкоємці відмовляються сплатити гроші за виконання їй своїх обов'язків по управлянню спадщиною, така особа може звернутися до суду з позовом до спадкоємців. Коли особа, що була призначена управляти спадщиною своїми діями, заподіяла шкоду або використовувала своє призначення в корисних цілях, нотаріус, якщо це стало йому відомо, має право звернутися до відповідальних органів з заявою про розслідування діяльності такої особи, а спадкоємці можуть звернутися до відповідальних органів та суду з позовом до особи, що управляла спадщиною, про погашення понесених збитків.

96. Спадковий договір

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України).

За своєю сутністю спадковий договір є одним із видів правочину. Тому на нього поширюються всі вимоги щодо чинності правочину (ст.ст. 203, 215 ЦК України). Спадковий договір укладається у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням.

Суб’єктами цього договору можуть бути подружжя, один з подружжя та інші особи. Відчужувачами можуть бути л’льки фізичні особи, а набувачами як фізичні, так і юридичні особи. Відчужувачем може бути одна або декілька фізичних осіб (подружжя, один із подружжя або інша особа). Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК України). При укладенні спадкового договору набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на успадкування в тій частці майна, яка не була зазначена в договорі. І відчужувачем, і набувачем може бути як повністю дієздатна особа, так і особа з неповною дієздатністю (ст. 32-33 ЦК України). Укладення спадкового договору в інтересах частково дієздатної особи, недієздатної особи, особи з обмеженою дієздатністю можливе з дотриманням правил ст.ст. 37, 41, 67-71 ЦК України. Недотримання цих умов тягне наслідки, передбачені ст.ст. 221-226 ЦК України.

Особливістю спадкового договору,укладеного подружжям, є спільне сумісне майно подружжя, а також особисте майно кожного з них. Запроваджується поступове спадкування: у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті останнього з подружжя майно переходить до набувача за договором. Причому, кожен з подружжя може бути одночасно і набувачем, і відчужувачем.

Предметом цього договору є майно, яке належить відчужува-чеві і переходить у власність набувача в разі смерл відчужувача. Це можуть бути індивідуально-визначені речі (колекція картин, цінна бібліоте-г ка) або речі, визначені родовими ознаками, рухоме і нерухоме майно (квартира, будинок, дача, земельна ділянка, автомобіль).

Спадковий договір є одностороннім. З моменту укладення договору в набувача виникають обов’язки вчинити певні дії в інтересах набувача, а набувач має право вимагати виконання дій, передбачених договором; умовою придбання права власності на майно відчужувача є смерть відчужувача (оголошення громадянина померлим). Проте в разі визнання громадянина померлим набувач протягом п’яти років не має права відчужувати нерухоме майно, яке перейшло йому за договором. Нотаріус накладає на це нерухоме майно заборону відчуження (ч. 2 ст. 47 ЦК України); спадковий договір є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди відносно основних його умов. Саме з цього моменту виникають права і обов’язки сторін; спадковий договір оплатний — набувач може придбати певне майно, але натомість мусить зазнати певних витрат; спадковий договір є підставою виникнення алеаторних зобов’язань, тобто таких зобов’язань, де обсяг прав і обов’язків наперед точно невідомий. Набувач не знає наперед суму витрат, які йому доведеться здійснити, так само, як не знає, якою буде вартість майна на момент переходу права власності на нього.

Спадковий договір укладається в письмовій формі, його підписують сторони в присутності нотаріуса і він підлягає нотаріальному посвідченню за місцем знаходженням основної маси спадкового майна (ст. 55 ЗУ «Про нотаріат»). Оскільки метою цього договору є передача відчужувачем свого права власності іншій особі, нотаріус має пересвідчитися, що у відчужувача є правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на майно (ст. 55 ЗУ «Про нотаріат»).

Сторони мають особисто підписати договір. Проте у випадках, коли відчужувач не може вчинити підпис особисто (хвороба, фізичні вади тощо), за аналогією закону (ст. 8 ЦК України), що регулює вчинення письмового правочину та складання заповіту (ст. 207,1247 ЦК України), спадковий договір може підписати інша особа. Спадковий договір у цьому разі вчиняється в присутності нотаріуса, заповідача й особи, яка його підписує. Усі екземпляри договору підписують його учасники. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус накладає заборону відчуження. Відчужувач не має права складати заповіт щодо майна, яке є предметом спадкового договору, інакше такий заповіт вважається нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК). Набувач стане власником не з моменту укладання договору, а лише з моменту смерл відчужувача. Цим спадковий договір відрізняється від договору довічного утримання, у якому право власності на майно відчужувача набувач отримує у момент укладання договору.

Спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача, набувача або осіб, які здійснюють контроль за виконанням такого договору. Отже, за життя відчужувача спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача в разі невиконання набувачем його розпоряджень. Після смерті відчужувача спадковий договір може бути розірвано на вимогу осіб, які здійснюють контроль за виконанням такого договору (утому числі нотаріуса). На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до смерл, так і після смерл відчужувача.